47-річний Віктор Кот із Шацької громади Ковельського району після участі в боях на Донеччині повернувся до служби в Державній прикордонній службі України на Волині, де нині охороняє українсько-польську ділянку кордону.
Свій шлях у Держприкордонслужбі Віктор Кот розпочав у 2003 році. Майже десять років він ніс службу на кордоні з Білоруссю. Тоді його постійною чотирилапою напарницею була німецька вівчарка Фаллі, яку він виховував із семимісячного віку. За цей час сформувався міцний професійний та дружній тандем, на рахунку якого – численні затримання, ефективна слідова та розшукова робота.
Інтерес до кінології у Віктора був ще до служби: він займався полюванням, тримав собак і добре розумів їхню поведінку. Однак саме робота зі службовою собакою дала змогу суттєво вдосконалити навички. Прикордонник згадує, що вони з Фаллі навчали одне одного, і йому було приємно працювати з нею.
Згодом Віктор Кот звільнився зі служби та перейшов у будівництво. Після початку повномасштабного вторгнення він звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і повернувся до військової справи. Його направили до 7 прикордонного Карпатського загону, у складі зведеного підрозділу «Львів» він виконував бойові завдання на Донеччині, захищав Краматорськ і Слов’янськ, брав участь у боях за Серебрянський ліс і керував катером на річці Сіверський Донець. У його воєнному досвіді також Святогірськ, Сумщина та Чернігівщина.
Серед найемоційніших спогадів цього періоду Віктор Кот називає коротку зустріч із сином Сергієм на Донеччині. Молодий чоловік, якому тоді ще не було 25 років, уклав однорічний контракт із Держприкордонслужбою та вирушив на оборону Бахмута. Батько і син змогли поспілкуватися лише близько пів години, але ці хвилини воїн згадує особливо тепло. Віктор Кот є батьком чотирьох дітей.
У травні цього року прикордонник повернувся до служби на Волині та знову зайнявся кінологічною роботою. Після тривалої перерви йому довелося відновлювати окремі професійні навички. Він переконаний, що успіх у роботі тандемів «кінолог – службовий собака» на 30% залежить від собаки і на 70% – від кінолога, адже саме людина повинна навчити напарника, відчути його характер, зрозуміти поведінку та вибудувати довіру.
Тим, хто хоче пов’язати життя з кінологією, Віктор Кот радить насамперед любити собак і свою професію. На його думку, найкраще, коли захоплення стає справою життя, а робота – справжнім покликанням.
«Це має стати сенсом життя. Адже виховання службового собаки багато в чому схоже на виховання дітей. З часом він стає повноцінним членом сім’ї», – ділиться досвідом Віктор Кот.
