21 січня Папа Франциск традиційно відкрив юридичний рік в Апостольському Трибуналі Римської Роти. Ця інституція – вищий апеляційний суд Католицької Церкви, зокрема у справах про визнання недійсними шлюбних союзів.
Ватикан, Климентинська зала
Субота, 21 січня 2017
Шановні судді, посадовці, адвокати і працівники Апостольського Трибуналу Римської Роти.
Сьогодні я хотів би звернутися до теми відносин між вірою і шлюбом, зосередившись перш за все на горизонтах віри, властивих людському та культурному контекстові, у якому формуються наміри щодо шлюбу. Святий Йоан Павло ІІ добре показав, базуючись на Святому Письмі, «який глибокий зв’язок існує між пізнанням віри та раціональним пізнанням. […] Визначальною думкою біблійного тексту є переконання, що існує глибокий і нерозривний зв’язок між раціональним пізнанням і пізнанням віри» («Fides et ratio», 16). Таким чином, що більше втрачаються горизонти віри, то більше людина «зазнає поразки і може опинитися в ситуації “нерозумного”. За Біблією, така глупота несе з собою загрозу для життя. Бо безумний обманює себе, гадаючи, що він багато знає, а насправді він не здатен зосередитися на істотних речах. Це не дозволяє йому ані навести лад у власних думках (пор. Прип 1, 7), ані з правильної позиції оцінити самого себе і довколишні речі. Коли зрештою він доходить висновку, що “Бога немає” (пор. Пс 13/14, 1), то з цілковитою ясністю показує, які мізерні його знання і як йому ще далеко до повної істини про речі, їхнє походження і призначення» (там само, 18).
Своєю чергою, папа Бенедикт XVI в останній промові, з якою звертався до вас, нагадав, що «тільки відкрившись на Божу Істину, […] можна зрозуміти й конкретизувати в житті, зосібна й сімейному, правду про людину, яка є Його дитям, відродженим у Таїнстві Хрещення. […] Відмова від Божої пропозиції призводить до глибокого дисбалансу в усіх людських стосунках, […] зокрема подружніх» (26 січня 2013, 2). Ось чому нагально необхідно досліджувати зв’язок між любов’ю і правдою.
Любов і правда
«Любов потребує правди. Тільки якщо заснована на правді, любов може тривати в часі, долати швидкоплинні моменти випробувань і залишатися достатньо сильною, щоб живити спільну подорож. Якщо любов не має зв’язку з правдою, вона зазнає впливу мінливих почуттів і не може подолати випробування часом. Істинна ж любов, навпаки, об’єднує всі елементи нашої особистості та стає єдиним новим світлом великого й повного життя. Без правди любов не може запропонувати міцної основи, не здатна вивести наше “Я” з ізоляції чи звільнити з полону швидкоплинних моментів буденності задля творення життя і плекання плодів» («Lumen Fidei», 27).
Не можна ігнорувати того, що поширений спосіб мислення схильний затуляти доступ до вічної Істини. Це ментальність, яка різнобічно й усепроникно впливає на манери та поведінку тих християн (пор. «Evangelii Gaudium», 64), чия віра ослабла й перестала бути мірилом сприйняття світу і вчинків у особистому, сімейному та соціальному житті. У цьому контексті неповноцінні релігійність та віра не можуть не вплинути на подружню згоду. Досвід віри тих, хто просить про укладання християнського шлюбу, дуже різний. Хтось залучений до активної участі в житті парафії; інші щойно стали на цей шлях; чиєсь життя наповнене інтенсивною молитвою; дехто, навпаки, керується лише загальними релігійними відчуттями; а іноді це люди, далекі від віри або позбавлені її.
Шлюб як Божий задум
Ця ситуація спонукає до пошуку ефективних засобів. Першим із них я бачу формацію молоді – адекватну підготовку, спрямовану на зрозуміння шлюбу й родини згідно з Божим задумом. Ідеться про те, аби допомогти майбутньому подружжю сприйняти та вподобати благодать, красу і радість справжньої любові, збереженої й відкупленої Ісусом. Християнська спільнота, до якої звертаються наречені, покликана сердечно та щиро проголосити цим людям Євангеліє, щоб досвід любові міг стати таїнством, дієвим знаком Спасіння. За таких обставин спасительна місія Ісуса стає досяжною для чоловіка і жінки в конкретності їхнього життя в любові. Цей момент – надзвичайна нагода місії для всієї спільноти. Сьогодні ця підготовка більше, ніж будь-коли, дає істинну можливість євангелізації дорослих, часто так званих «відпалих». Справді, для багатьох молодих людей наближення весілля стає приводом для нової зустрічі з вірою, яка здебільшого перебуває «на узбіччі» їхнього життя; вони, іншими словами, переживають момент, якому часто властива можливість переглянути або змінити напрямок існування. Імовірно, це час, сприятливий для відновлення особистих стосунків з Ісусом Христом, з євангельським посланням і з ученням Церкви.
Тому потрібно, щоб інституції та особи, відповідальні за сімейне душпастирство, піклувалися про те, аби розробляти дедалі ефективніші напрямки підготовки до Таїнства Шлюбу, не лише задля людського зростання, а насамперед для розвитку віри наречених. Основна мета зустрічей полягає в тому, щоб допомогти нареченим зануритись у таємницю Христа, у Церкву і з Церквою. Це передбачає глибоке визрівання у вірі через проголошення Слова Божого, поєднання з Христом і ушляхетнення в Ньому. Метою підготовки, отже, є допомога нареченим зрозуміти й пережити реальність укладеного шлюбу, щоб вони прийняли це таїнство не лише чинно і законно, а й плідно, і були готові зробити його ще одним етапом своєї дороги віри. Для цього потрібні конкретні компетентні люди з відповідною підготовкою до служіння, яке відбувається спільними зусиллями священиків і подружніх пар.
Необхідний «новий катехуменат»
У зв’язку з цим підкреслю: необхідний «новий катехуменат» для підготовки до шлюбу. Приймаючи постанови отців останнього Звичайного Синоду, терміново потрібно конкретизувати все, уже запропоноване у «Familiaris Consortio» (66): як при хрещенні дорослих катехуменат є частиною сакраментального процесу, так само й підготовка до подружжя має бути інтегральною частиною всієї сакраментальної процедури укладання шлюбу, стаючи протиотрутою, яка зможе запобігти зростанню кількості недійсних і нікчемних шлюбів.
Другий засіб – це допомога новому подружжю тривати у вірі й у Церкві вже після укладення шлюбу. Необхідно сміливо і творчо визначити проект навчання молодих подружжів, ініціативи якого будуть спрямовані на розвиток усвідомлення отриманого таїнства. Ідеться про те, щоб надихнути пару розглядати різні аспекти свого щоденного подружнього життя як знаки й інструменти Божої любові, втіленої в людській історії. Наведу два приклади. По-перше, любов, у якій живе нова сім’я, має коріння і споконвічне джерело в Таємниці Трійці, чий знак несе попри важку працю й бідність, з якими може зустрічатись у щоденному житті. По-друге, історія любові християнських пар – це частина священної історії, тому що там живе Бог і тому що Бог не відмовляється від обітниці, яку взяв на себе разом із подружжям у день весілля; адже справді «Він зостається вірним, бо Сам Себе зректися не може» (2 Тим 2, 13).
Християнська спільнота покликана приймати, супроводжувати та допомагати молодим парам, пропонуючи їм нагоди й відповідні інструменти – не тільки участь у недільній Месі – для турботи про духовне життя чи в сім’ї, чи в пасторальних програмах у парафії. Молоді подружжя часто залишаються осторонь, імовірно, лише через те, що вимушено бувають менш помітні у парафії; так зазвичай буває після народження дітей. Але саме ці перші моменти сімейного життя потребують більшої близькості й сильної духовної підтримки, зокрема у справі виховання дітей, для яких подружжя є першими свідками й носіями дару віри. Бажано, щоб на шляху людського і духовного зростання молоду сім’ю підтримували спеціальні групи, в яких могла б відбуватися стала формація – через слухання Слова, обговорення важливих для родинного життя тем, молитву, дружній обмін думками.
Гідні контексти віри
Мета двох засобів, про які я згадав, – сприяти зростанню гідного контексту віри, в якому укладається і проживається шлюб. Визначальний аспект міцності й правдивості Таїнства Шлюбу спонукає парафіяльних священиків краще усвідомлювати довірене їм делікатне завдання готувати наречених до сакраментального подружнього зв’язку, роблячи зрозумілим і реальним поєднання «foedus» і «fides» (лат. – «шлюбний союз» і «віра»). Ідеться про те, аби перейти від суто юридичного та формального підходу в підготовці майбутнього подружжя до сакраментальних підвалин ab initio (лат. – від початків, від посвячення в таїнства), тобто рушити шляхом доповнення «foedus»-згоди, піднесеної Христом до Таїнства. Це вимагатиме щедрої самовіддачі зрілих християн, чоловіків і жінок, які допомагатимуть священикові в сімейному душпастирстві задля створення «шедевру суспільства» – «сім’ї: чоловіка і жінки, які люблять одне одного» (Катехеза від 29 квітня 2015 р.), – згідно з «осяйним Божим планом» (Промова під час надзвичайної Консисторії, 20 лютого 2014 р.).
Нехай Святий Дух, який завжди і в усьому провадить святий люд Божий, допоможе й укріпить священиків і мирян, що взяли на себе зобов’язання та працювали на цій ниві, аби вони не втрачали завзяття й мужності змагатися за красу християнських сімей, незважаючи на руйнівні впливи панівної культури примарності й тимчасовості.
Дорогі брати, як я вже колись казав, потрібно багато сміливості, щоб узяти шлюб у наші часи. І ті, кому вистачає сил і радості на цей важливий крок, мають відчувати поруч із собою прихильність і справжню близькість Церкви. З надією на це я ще раз зичу вам плідної роботи в новому році, що його дав нам Господь. Запевнюю вам мою молитву і прошу також про вашу, уділяючи від щирого серця Апостольське Благословення.
Франциск, Папа
Джерело:
