Ізраїльський історик Юваль Ной Харарі у своїх прогнозах описує радикальну трансформацію суспільства під впливом штучного інтелекту та роботизації. На його думку, ключовим викликом стане не стільки нестача грошей, скільки втрата роботи як джерела сенсу та статусу для значної частини людей.
ШІ, роботи і поява «зайвого класу»
Харарі вважає, що розвиток технологій призведе до формування нового соціального прошарку, який він називає «класом зайвих». Йдеться не просто про безробітних, а про людей, які взагалі не зможуть знайти собі місце на ринку праці.
За його прогнозом, до 2050 року цей «зайвий клас» складатиметься з тих, хто не здатен виконувати жодну з доступних робіт краще за машини та алгоритми. ШІ та роботи, за оцінкою історика, заберуть у людей сотні нинішніх професій.
Водночас він припускає, що на зміну зниклим спеціальностям з’являться нові види зайнятості. Однак головною проблемою стане створення саме таких професій, де людина зможе залишатися конкурентною порівняно з алгоритмами.
Нові професії та постійне «перевинайдення» себе
Одним із прикладів майбутніх занять Харарі називає професію дизайнера віртуальних світів. На його думку, попит на створення тривимірних цифрових реальностей зростатиме, але опанувати таку діяльність буде непросто.
Історик сумнівається, що, наприклад, 40-річний безробітний таксист чи страховий агент зможуть легко перекваліфікуватися у дизайнерів віртуальних просторів. Ця робота, за його описом, вимагатиме високої креативності та гнучкості мислення.
Навіть якщо людям із традиційних професій вдасться здобути нову спеціальність, технологічні зміни не зупиняться. Через певний час кожному фахівцю знову доведеться «переосмислювати» себе, адаптуючись до нових вимог.
Базовий дохід і втрата відчуття потрібності
Харарі пов’язує розвиток технологій із подальшим накопиченням капіталу. Це, на його думку, може створити умови для запровадження безумовного базового доходу, який забезпечуватиме людям мінімальні засоби до існування незалежно від їхньої зайнятості.
У такій моделі ключовою проблемою майбутнього він називає не брак грошей, а відсутність роботи як джерела зайнятості та задоволення. Питання, де шукати сенс життя, стане, за його прогнозом, центральним для мільйонів людей, які виявляться «зайвими» з економічного погляду.
Віртуальні світи та ігри як нове покликання
Історик припускає, що значна частина людей шукатиме нові форми самореалізації у комп’ютерних іграх та віртуальних просторах. Він прогнозує, що ті, хто не матиме економічної ролі, зможуть проводити дедалі більше часу у тривимірних цифрових світах, де емоцій і подій буде більше, ніж у повсякденній реальності.
Харарі проводить паралелі між іграми, релігією та споживанням. У всіх цих системах людині пропонують набір правил і ритуалів в обмін на певні «нагороди» та переходи на нові рівні — символічні чи матеріальні.
На його думку, до 2050 року люди активно досліджуватимуть нові ігрові сценарії — як у форматі відеоігор, так і у вигляді нових релігійних чи ідеологічних систем. Сенс життя може переноситися в нові види діяльності та ритуалів, не обов’язково пов’язаних із працею.
Робота, релігії майбутнього і кінець Homo sapiens
Харарі наголошує, що робота була головним сенсом життя не завжди, а лише в окремі історичні періоди та в певних світоглядних системах. У своїй книзі «Homo Deus: коротка історія майбутнього» він описує можливі «релігії майбутнього», які можуть замінити традиційні уявлення про роль людини.
Одна з таких систем — датаїзм. Вона виходить із того, що в цифровому світі людина втрачає провідну роль і перетворюється на зайвий елемент у глобальних потоках даних.
Інша можлива ідеологія — техногуманізм, який робить ставку на посилення людських можливостей за допомогою нейроінтерфейсів, кіборгізації та інших технологій. У такому підході людина намагається не конкурувати з машинами, а інтегруватися з ними.
За прогнозами Харарі, до 2100 року розумна людина в нинішньому вигляді може зникнути як вид. Він пов’язує це з тим, що людство саме себе модифікуватиме за допомогою штучного інтелекту та біотехнологій, змінюючи власну природу.
