На одному полі ходив баран. Крок за кроком, випасаючи траву, він довго гуляв тим полем як в якусь мить зупинився, вдарившись головою. Підняв очі і побачив перед собою міцні ворота. Та роги його, як він гадав, були не менш міцні. Тому не довго думаючи, щосили вдарив ними у ворота. Раз, другий, десятий, він вже ледве стояв на ногах, але бив. “Стукайте і відчинять вам”. Він був упевнений, що діб’ється результату, але ворота не піддавалися. Вже обезсилений, баран зібрав сили для останнього удару, для того вирішив трішки перепочити і відійти подальше щоби зробити добрий розгін. Коли відійшов на достатню відстань і вперся ногами для забігу, підняв голову вгору і … закляк.
уквально в кількох метрах від того місця де він бився головою у ворота, була відчинена хвіртка.
“Стукайте й відчинять вам”. Здебільшого, коли говоримо про молитву то зупиняємося саме на цих словах, забуваючи про те, що там так само пише: “Шукайте і знайдете”. Молитва це не тільки стукання, молитва це й пошук, і пошук не галасливий, верескливий, але пошук в спокою. Треба відійти від проблеми на достатню відстань і придивитися чи немає десь відкритої хвіртки. Як писав поет: «лицем до лиця, лиця не побачиш, велике треба дивитися здалека.»
