Люди з інвалідністю потребують справедливого соціального захисту і створення таких умов життя, щоб успішно інтегруватися у суспільстві.
Однією з державних гарантій для людей з інвалідністю є право на працю. Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», держава гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства та створює для людей з інвалідністю потрібні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами
Відповідно до ст. 19 Закону для підприємств встановлено норматив працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб, то одне робоче місце.
У разі застосування праці людей з інвалідністю, роботодавець зобов’язаний враховувати рекомендації МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров’я працівника з інвалідністю, за що він нестиме відповідальність.
Встановлення робочого часу для працівників з інвалідністю.
Відповідно до ст. 172 КЗпП, за бажанням працівника з інвалідністю або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації, йому може встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня або неповного робочого тижня. Сутність неповного робочого часу полягає в тому, що працівник працює менше за звичайну тривалість робочого часу і при цьому оплата його праці здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.
Причому таке зменшення може встановлюватися шляхом:
– зменшення тривалості щоденної роботи;
– зменшення кількості днів роботи протягом тижня або одночасного зменшення кількості днів і тривалості щоденної роботи.
За згодою працівника з інвалідністю і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям, такі працівники можуть залучатися до роботи в нічний час та до надурочних робіт.
Відповідно до ст. 56 КЗпП, робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Тривалість відпусток для працівників з інвалідністю.
Відповідно до ч.7 ст.10 ЗУ «Про відпустки», працівникам з інвалідністю, які влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали півроку на даному підприємстві, надається право піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості.
Відповідно до ст.6 ЗУ «Про відпустки», тривалість щорічної основної відпустки для працівників з інвалідністю становить:
– для інвалідів 1 і 2 груп – 30 календарних днів;
– для інвалідів 3 групи – 26 календарних днів.
У разі, якщо колективний договір підприємства встановлює додаткові відпустки, або особа з інвалідністю має право на додаткові відпустки на інших підставах, то кількість днів додаткової відпустки додається до основної щорічної відпустки.
Також за заявою працівника з інвалідністю 1 та 2 груп інвалідності роботодавець зобов’язаний надавати йому відпустку без збереження заробітної плати на строк до 60 календарних днів у році, а працівнику з інвалідністю 3 групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно.
Роботодавцям потрібно пам’ятати, що:
– при прийомі на роботу працівника з інвалідністю не встановлюється випробовувальний термін;
– інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк;
– відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення працівника з інвалідністю на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан працівника з інвалідністю перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров’я осіб з інвалідністю;
– при скороченні чисельності або штату, переважне право залишатися на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
