Вимогу зняти національний символ з машини українці, яких покарав польський прикордонник, сприйняли як приниження.
На тлі загострення польсько-українських відносин кожну побутову претензію з боку сусідських чиновників наші краяни розцінюють як упереджену, навмисну, таку, що продиктована бажанням посіяти ворожнечу між народами. Нам не віриться у свідомий умисел, але таке враження склалося у вихідця із карпатського Добромиля Світлани Проник та її чоловіка Василя після прикрого інциденту, що стався з ними на прикордонному пропускному пункті Смільниця-Кросцєнко.
Пані Світлана за фахом кулінар, її чоловік Василь – електрозварник. У пошуках заробітку поїхали за кордон. Жили і працювали у Португалії, потім перебралися до Франції, оселилися у тамтешньому Бордо. Про батьківщину не забувають, часто навідуються у рідні краї, де живуть їхні діти (для них і заробляють у чужині копійку!). Про Україну-неньку нагадує їм і наклейка із золотим тризубом, яку прилаштували на багажнику свого автомобіля (купили і зареєстрували його у Франції). Якраз навколо нашого державного герба і сталася неприємна подія під час перетину кордону з Польщею, через яку Проники їхали у Бордо.
— Польський “страж гранічний”, глянувши на наше авто, відразу заметушився, – згадує пані Світлана. – Сказав чоловікові за кермом, що у нас не все гаразд з машиною. Подумала собі: що раптом сталося? А він вказав на тризуб на багажнику. Мовляв, у Польщі закон це забороняє. Чоловік здивувався, адже тризуб не створює аварійної ситуації, нікому не заважає. Тоді прикордонник приніс книжечку із польським законом про дорожній рух, зачитав пункт, який не дозволяє розміщення на транспортному засобі знаків, які належать іншій державі, а не тій, в якій машину було зареєстровано. “Страж гранічний” каже до нас: або ви знімаєте тризуб, або я виписую штраф! Повторив це кілька разів. Наші пояснення, що їдемо транзитом, на нього не вплинули. Відповів: “Ви зараз на території Польщі, а у нас свій закон”.
Пані Світлана, що називається, почала “тиснути на мораль”. Розповідала, що недалеко від неї у Бордо живе поляк, який має власну крамничку, на якій польські написи, є і авто, яке обклеєне орлами-гербами Жечі Посполитої. Однак нікому ця символіка не створює проблем, ніхто з місцевої влади за це не карає. Непохитного прикордонника такі аргументи не переконали.
Проники були шоковані вимогою зняти тризуб. Адже їздили з ним своїм “французьким” авто через польський кордон не раз, і ніколи їм за це ніхто не дорікав.
— Нас щоразу зупиняють німецькі поліцейські для перевірки документів, причому кілька кілометрів їдуть за машиною, поки зупинять, — і їх наш тризуб не цікавить, — обурюється пані Світлана. — Цього разу на кордоні Франції зразу звели з дороги, поки один перевіряв документи, інший з автоматом ходив навколо машини, але на тризуб уваги не звернув. То хто ви такі, панове з Кросцєнко, щоб отак знущатися з мого народу?
Українське подружжя Проників знімати тризуб відмовилося — тож змушене було сплатити 100 злотих штрафу. Ми запитали у пані Світлани: чи не шкода їй було 100 злотих?
— Не шкода! Йшлося про принцип. Ми з чоловіком сприйняли вимогу зняти державний герб як зневагу. Вирішили заплатити штраф, але не знімати нашу святиню.
Чоловік пані Світлани каже, що у поведінці польського прикордонника відчувалася зверхність, приниження. Напевно, сподівався, що українці пошкодують грошей і підкоряться його наказу. Але Проники такого задоволення йому не подарували…
— Ми не скаржилися нікуди, — сказав у розмові з кореспондентом “ВЗ” пан Василь. — Бо чим це допоможе? Нам треба самим щось робити, щоб захищати свою гідність… Знаю, жителі прикордонних районів живуть від перепродажу у Польщі наших товарів. Часто ладні на коліна ставати перед польськими прикордонниками, лиш би їх пропустили. “Стражі гранічні” звикли, щоб ми шапку перед ними знімали. Я цього робити не буду!
У прес-службі коменданта Бещадського відділу прикордонної служби Польщі пообіцяли кореспонденту “Високого Замку” вивчити цей інцидент. Прогнозуємо, речники повідомлять, що “страж гранічний” діяв відповідно до пункту 4 статті 60 національного закону “Про дорожній рух”, ухваленого у 1997 році. Але хіба не виглядає норма про заборону розміщення “чужих” знаків на машині тієї чи іншої реєстрації абсурдною? Навіщо робити на цьому політику? Тим більше щодо громадян дружньої країни. Не уявляю собі обурливої реакції польських прикордонників, якби, скажімо, хтось з українців на авто української реєстрації, перетинаючи кордон наших добрих сусідів з-над Вісли, через солідарність з ними узяв та й почепив на ньому польський червоно-білий стяг. Чи, може, і у цьому випадку ревні стражі польського дорожнього закону впаяли б українському водієві 100 злотих штрафу?
P. S. Українська громадськість у Польщі обурена “справою Проників” і через місцевих юристів збирається довести, що накладені прикордонниками санкції на співвітчизників — безпідставні.
А тим часом…
Влітку кореспондент “Високого Замку”, яка подорожувала у мікроавтобусі до Польщі, стала очевидцем іншої “НП”. На кордоні у Шегинях-Медиці польського митника обурив червоно-чорний прапорець (символ ОУН), який разом із державним синьо-жовтим прапорцем стояв на панелі біля керма водія Михайла. Митник наказав негайно зняти “бандерівський прапор” — інакше водій матиме проблеми, пригрозив, що той більше ніколи у Польщу не в’їде. Пояснення пана Михайла, що для нього цей прапор – сімейна святиня, що з нею колись його дід ходив, ще більше розлютило митника. Щоб не створювати клопотів пасажирам-туристам, водій змушений був сховати червоно-чорний прапорець у “бардачок”. То чим керуються на польських кордонах: законом чи політичними емоціями?
Джерело: Високий замок —
