Коли адміністратор на ресепшні готелю просить ваш паспорт, вона не каже: «Не могли б ви показати ваш паспорт на хвилинку, сер, якщо це вам не складно?» Вона каже: «Паспорт». А якщо ви не можете знайти за три секунди, то додає: «Швидше!»
Якщо ви замовили страву, якого якої на даний момент немає в меню, то не буде ніяких довгих незграбних пояснень від офіціанта. Він просто скаже: «Цього немає». А якщо ви намагаєтеся протягнути ваш багаж через обертові двері, ніхто не буде терпляче чекати, поки ви не вирішите проблему. Постійно будуть штовхати двері, поки в сумці у вас все не поб’ється і всі пальці не будуть відбиті.
Коли британець-фанат Top Gear хоче сфотографуватися зі мною, він годинами пояснює, як його син дивиться шоу на каналі Dave, і як він може пародіювати мене, і як всі в домі «моляться» на нашу передачу. У Росії ж просто кажуть: «Фото». І якщо у них немає фотоапарата, то вам кажуть стояти і чекати, поки вони не з’їздять додому і не візьмуть його.
Та ж історія з так званими ввічливими дискусіями. Росіяни не підкріплюють контраргументи тонкими натяками, а просто кажуть: «Ви не праві». Ось яка розмова у мене була:
— Світом правлять євреї.
— Я зрозумів, що ви маєте на думці, але, думаю, не в цьому причина.
— Ви не праві.
— Але є маса прикладів…
— Я сказав, ви не праві.
Для британця це дуже дико. Але за якийсь час я почав розуміти, що неввічливість економить купу часу і нічого вам не вартує. Коли хтось витрачає ваш вечірній час на всякі дурниці, просто скажіть, що вони не праві, і підіть. В крамниці не перевантажуйте себе невеликою бесідою. Просто скажіть: «Дві котлети» і чекайте, поки вам скажуть вартість. Коли хтось плететься по тротуару, штовхніть його геть з дороги. А в барі не намагайтеся зловити погляд бармена. Просто голосно скажіть ваше замовлення з самого кінця черги.
Таке точно працює на «Аерофлоті». Літак починає зліт, хоча ще не всі всілися, а при посадці вам не втирають нісенітниці про погоду, а пілот не бажає подальшої вдалої поїздки. Вам кажуть сидіти прямо і залишатися на місці, поки літак не зупиниться. Але ніхто не слухається.
Вже на батьківщині, в аеропорту «Хітроу», мені попався досить комунікабельний співробітник імміграційної служби. «Надовго їздили?» — ввічливо запитав він. Я заощадив дві секунди, не напружуючись з відповіддю.
