Село Березівка, 20 км від Києва. Три жінки: 80, 45 і 12-річна дитина вмирають у холодному земляному погребі десятий день. Будинок розбомбили.
Десятий день вони сидять у ямі півтора на півтора метри, під частиною сараю, що дивом вціліла. Про це повідомляє Марина Остапенко.
Іноді вони залазять у машину погрітися, поки був ще бензин. Електрики немає, тож бережуть зарядку.
В день лише одна коротка смс “живі, сидимо, стріляють”.
З їжі – лише консервовані огірки і картопля, яку залишили “на посадку”, щось напевно знайшли на руїнах будинку. Питної води немає, за огородом на сусідній дільниці є копанка, не знаю, може вони беруть воду там, кип’ятять на вогнищі, яке вдається іноді розвести. Вчора у мами почались галюцінації, ліки скінчились, додалась сильна простуда. Племінниця теж захворіла, аби тільки не запалення легенів. Якщо мати, не дай Боже, преставиться, сестра з дитиною просто не зможуть витягти її з погреба по дерев’яній драбині… навіть не хочу думати про це…
Їх не можуть евакуювати, не можуть навіть передати їжу, воду чи ліки, бо вони знаходяться на лінії вогню, їхній двір на першій лінії Житомирської траси, де окопалися орки, кажуть, що там їх багато, вони постійно обстрілюють все навколо. Червоний Хрест, Нацоборона, ЮНІСЕФ та багато-багато інших інстанцій, куди я постійно пишу чи дзвоню, лише фіксують інформацію, кажуть, що туди зараз не пробитися. І це правда.
Орки розстрілюють цивільні машини, беруть людей у заручники… І мої трималися, як і вся країна зараз. Усі навколишні села у схожій ситуації.
Але сьогодні від них прийшла смска:
“Все погано і немає виходу, ми сидимо весь час у підвалі, бо тут де ми знаходимося – полігон, база цих нелюдів гатять нон стоп, не можемо сходити в туалет на двір, відразу черга з калашнікова…мамі дуже погано.. дуже…у нас немає їжі…бензин закінчується.. телефон 15%…це кінець…..тут 12 річна дитина…” .
Їх врятує лише дві речі: або гуманітарний коридор, або якщо наші розпіздячать ту грьобану колону танків. Другий варіант, звичайно, кращий…
