Одружуючись, молоді люди впевнені, що попереду – щасливе спільне життя. Щастя бажають близькі, друзі й дорога родина, майбутнє бачиться безхмарним і світлим. Чому ж за рік чи два недавно такі щасливі люди подають на розлучення? Що, як і коли починає давати збої і, врешті, заводить подружній шлях у кювет? Чи є можливість уникнути таких аварій? Звичайно, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму, але певні загальні закони чи рекомендації, як уникнути або хоча б амортизувати ями і горби на цьому шляху, існують.
Про це у програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» – куратор програми, християнський психолог Мирон Шкробут.
Отже, перший крок – необхідність покинути батьківський дім, і буквально, і психологічно, і символічно. Повинна відбутися сепарація обох подругів від їхніх батьківських родин. Що це означає? Свого часу провели масштабне дослідження про причину розлучень, і з 12 вказаних причин (як-от, подружня зрада, залежності, психологічна чи сексуальна несумісність тощо), перші три позиції були такі: проживання з батьками, конфлікти з батьками, зайва участь батьків у житті подружжя. Саме тому першою і необхідною умовою створення нової сім’ї є відділення від батьків.
«Цей момент відображений і в обряді вінчання, – пояснює психолог. – Рушник, на який стають молодята, немовби відрізає їх від батьківських родин. Руки на Євангелії – присяга на вірність одне одному. Перші кроки подружжя – за священником, які вони роблять разом і тільки удвох. Усе це – модель, як вони повинні жити далі…»
Що ж відбувається в реальності? Після вінчання й весілля молоде подружжя повертається до когось із батьків і продовжує жити з ними. І починаються проблеми. Чому? Тому що, окрім першої неминучої кризи притирання між собою, молоді перебувають під впливом батьків і на їхній території: особистий простір відсутній, і так чи інакше вони вимушені приймати правила «господарів» або йти на конфлікт – чи з батьками, чи між собою.
«Така родина залишається на дитячій позиції – малі діти при дорослих батьках, які «все краще знають» і, звичайно, хочуть якнайкраще, але… Так, це інфантильна позиція і такий вибір – інколи вимушений, проте за таких умов будувати власні повноцінні стосунки дуже важко», – свідчить психолог.
Тому перша рекомендація – відділитися від батьків, окреслити свою територію і особистий простір нової родини, у який вторгатися не має права ніхто, навіть батьки. Психолог вважає, що у перший рік молоде подружжя повинно жити окремо в принципі – найкраще винайняти помешкання, якщо немає власного окремого житла. Адже саме в цей період закладаються основи і правила спільного життя і стосунків – з усіма його проблемами й притиранням одне до одного.
«У певних суперечках молоді самі підключають батьків до своїх дрібних і більших конфліктів, і ця спокуса тільки посилюється, якщо дві сім’ї мешкають разом, – підкреслює Мирон Шкробут. – Постійні зауваження, повчання чи невдоволення з боку старших роблять свою справу – і з маленької іскри роздмухується полум’я, яке руйнує подружжя. Надмірна участь батьків у житті дітей – це не любов, бо правдива любов відпускає, а не втримує і душить. Люблячі батьки кажуть своїй дитині: ти повинен/повинна жити своїм життям, і тобі будувати і це життя, і свої стосунки…»
Проте й проживання окремо від батьків не завжди означає відокремлення від них. Ідеться про емоційну залежність, яка часто стає нездоланним порогом. Щось сталося – і молода дружина телефонує своїй мамі і скаржиться на чоловіка. Чи чоловік – своїй. Батьки, зазвичай, стають на бік своїх дітей, підсилюють конфлікт – і крок за кроком утворюються два ворожі табори.
«Додають до цього й соціальні мережі й гаджети – як додаткова можливість контролю, – каже психолог. – Мама/тато легко можуть відстежувати – «а що там роблять діти», і багато хто з батьків не стримується навіть у публічних коментарях. Гаджети у цьому сенсі – це й відтягування уваги: замість того, щоб спілкуватися між собою, наприклад на прогулянці, хлопець/дівчина можуть на годину «зависнути» на розмові з мамою, і в такій ситуації інший почувається зайвим, непотрібним. Час, призначений для неї/нього, віддається мамі. Таке вторгнення в особистий простір юної сім’ї сприймається, зазвичай, болісно, і ця образа накопичується із кожним наступним ігноруванням, неувагою…»
Ще один аспект сепарації від батьків – фінансовий, і це ще один важкий, але необхідний крок до справді міцних стосунків і відповідальності за них. В Україні, як свідчить статистика, більшість одружується у 22-25 років, фінансової незалежності у такому віці вдається досягти небагатьом, і тут з’являються батьки, готові допомогти грошима. У цьому цілком зрозумілому бажанні й пориві є кілька делікатних моментів, які потрібно з’ясувати на самому початку. Грошова допомога чи коштовний подарунок (квартира, машина тощо) не означає влади над обдарованими. З іншого боку, позиція молодих – «жодної допомоги від батьків» – теж болісність і своєрідний страх, який не дозволяє прийняти дар із вдячністю, чи побоювання певних зобов’язань, а отже несвободи. І те, й інше – крайнощі, вважає психолог.
«Йдеться про чітке розмежування, яке потрібно прийняти і усвідомити якнайшвидше: це наша сім’я, наші стосунки, наша спільна на двох відповідальність за них. А фінансові стосунки з батьківськими родинами можуть стати пасткою, адже хто платить, той і замовляє музику, – каже пан Шкробут. – Найкраще, коли це усвідомлюють і діти, і батьки, і коли є вміння дарувати без додаткових зобов’язань і приймати подарунок чи допомогу з вдячністю…»
Психолог підкреслює: відділитися від батьківських родин у всіх цих аспектах, просторовому, емоційному й фінансовому, означає для молодят взяти відповідальність і за свій вибір нареченого/нареченої, і за своє подружжя.
«Подружнє життя – це постійний розвиток, який має різні, іноді складні, етапи. Дуже багато залежить, що ми вкладаємо у нього. Повертаючись до обряду вінчання, коли священник дає молодим відпити зі спільної чаші – символізм у тому, що з цієї миті вони спільно цю чашу наповнюють і спільно її п’ють, на двох. Тому найкраще, що можуть зробити батьки для своїх дітей, це сказати: поважаємо ваш вибір, це ваше життя, будуйте своє щастя, а пораду чи допомогу дамо, якщо ви про це попросите…»
reradio.com.ua
