, також можна ознайомитися з розкладом ігор.
Привітайте мене! Сьогодні я вперше виграла поодинці! Звичайно, суперник (суперниця, природно) був не ах, але ж і я – поки що далеко (сподіваюся, поки) не майстер.
Загалом, сили були рівні. А в підсумку я вела весь час, і з постійним відривом. Чому? Тренер каже – грамотний тактичний малюнок, непогана фізична підготовка.
Граючи в бадмінтон, можна перемогти суперника, який фізично сильніше. Трохи перехитрити, трохи подзагонять… А головне – послідовно виконувати заповіти тренера: після кожного удару – моментально повертатися в центр майданчика!
Привітайте мене! Сьогодні я вперше виграла поодинці! Звичайно, суперник (суперниця, природно) був не ах, але ж і я – поки що далеко (сподіваюся, поки) не майстер.
Загалом, сили були рівні. А в підсумку я вела весь час, і з постійним відривом. Чому? Тренер каже – грамотний тактичний малюнок, непогана фізична підготовка. Ракетка yonex сarbonex свіженатягнута, знову ж таки…
Сміється, напевно. Ракетка, звичайно, непогана, але хлопці кажуть – м’якувата. Треба жорсткішу, більш дзвінку. Вона і дорожче. Разів на п’ять… А фізична підготовка – страшно й подумати: суперниця моя – на півголови вищий за мене, і воланчиу паріщить так, що бачу я його тільки на своїй вже стороні. Як мені вдавалося встигати за ним носитися – загадка!
Правда, після кожного удару я, як тренер і навчав, весь час намагалася повернутися в центр майданчика, хоча іноді могла б і залишатися на місці: суперниця моя все намагалася дошкулити мені високо-далекими ударами. Зрозуміло: я – маленька, для смеша високо не випригну, ось вона і гнала мене на задню лінію. А потім сама ж і не встигала: чекала, що я під сіточку вдарю, а я – через неї, та по кутках!
Ще б аутів поменше – так зовсім би мені ціни не було б…
Загалом, все: бадмінтон – само собою, але крім тренувань будинку стрибаю зі скакалочкою. І розтяжку потрібно теж кожен день робити: шпагат, і нахили. Головою коліна, стопу охопити руками, потім в іншу сторону. Треба робити по десять нахилів. Буду – по п’ятнадцять!
Ну, і силу удару теж потрібно піднімати. Не збагну, як. І бігати, щоб дихання вистачало. А то що ж – раз зіграли, а я мокра як миша. Аж ніяково якось… Але ж виграла! Чого ж незручного!
Так, до речі. Є ще один привід для привітань. Впавший воланчик я тепер піднімаю ракеткою. Спокійно, як ложкою. Як – не розумію, але легко. Чому раніше не виходило – теж неясно!
