«Партія миру» і «Партія війни» як новий тренд української політики

Чим і коли б не закінчився конфлікт на Донбасі, тема українсько-російської війни нікуди не зникне. З політичного життя – тим більше. Радше навпаки: кожен політик, який претендуватиме на владу, змушений буде дати чітку відповідь – він за поганий мир чи за хорошу війну.

Суспільство завжди буде біполярним. Якщо є віруючі – значить повинні бути атеїсти, якщо є голуби – то з’являться і яструби, республіканцям протистоять демократи, консерваторам – ліберали і т. д.

Усі попередні роки поляризація українського суспільства будувалася на темі сходу і заходу, статусу російської мови, помаранчевих та біло-блакитних. Але протягом останніх місяців ці питання перестали бути подразником для суспільства. Той, хто намагається далі будувати свою діяльність на мовному конфлікті, зараз виглядає дещо наївним і дратівливим.

Натомість у найближчій перспективі політики будуть змушені боротися за симпатії тих, хто за перемир’я, і тих, хто виступає за продовження бойових дій до повної перемоги. Саме так виглядає політична конкуренція в країні, яка постійно перебуватиме в стані військової загрози.

Іншими словами, суспільство чекає поділ на умовні “партію миру” і “партію війни”. І питання, якою буде наступна опозиція, залежить лише від того, яку роль обере для себе Петро Порошенко.

Судячи з кадрових призначень і перших кроків, президент робить ставку на мир. Тому в його команді з’являються дипломати, а не військові. Ліберали, а не радикали.

Мир має свої недоліки у вигляді компромісів, які багато хто може сприйняти образливими. Але має і плюси – це збереження ресурсів і людських життів. Плюси від війни полягають у надії остаточно перемогти ворога і нарешті нав’язувати уже свої правила. Мінуси – все ті ж людські життя та ресурси. Тобто і перші і другі можуть розраховувати на солідний електоральний запас, опираючись на умовних “солдатських матерів” або радикального виборця, який перестав бути маргіналом.

З огляду на це, наступною опозицією будуть не реінкарновані “регіонали” чи реформовані “батьківщинівці”, а саме “партія війни”. І нею може стати будь-хто.

Відповідно, така кон’юнктура диктуватиме попит на нові кадри. Ними будуть уже не герої Майдану і не яппі-реформатори, а люди в камуфляжі. І вони користуватимуться попитом як у таборі “партії війни”, так і в “партії миру”. А це означає, що в Україні може з’явитися як свій сенатор Маккейн, який провів п’ять років у в’єтнамському полоні, але залишився апологетом війни, так і свій сержант Боуї Бергдал, який після кампанії в Афганістані різко розкритикував дії армії США.

Але в будь-якому разі після голубів приходять яструби, а після яструбів, коли народ втомлюється від війни, до влади знову повертаються голуби. Так відбувається в усьому цивілізованому світі й на такий сценарій найближчими роками приречена українська політика.

Юрій ПАЛІЙЧУК

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

6 + 18 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh