Просити благодаті мати серце, відкрите для слухання, наближатися до ближніх, аби відчувати їхні дійсні потреби та свідчити Ісуса своїм життям заохотив Святіший Отець, роздумуючи в проповіді з нагоди звершення Синоду Єпископів у Ватикані про «фундаментальні кроки» передавання віри
Три «фундаментальні кроки» на дорозі віри: «вислухати», «наблизитися», «свідчити» стали темою проповіді Папи Франциска, яку він виголосив у неділю, 28 жовтня 2018 р., під час Святої Меси в базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди закриття XV Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів. Коментуючи євангельську розповідь про сліпого жебрака Вартимея, якого Ісус оздоровив, прямуючи до Єрусалиму, і який приєднався до учнів, проповідник зауважив, що «також і ми разом прямували вперед», а цей уривок немовби «запечатує» згадані три фундаментальні кроки.
Простір для слухання
Насамперед, Святіший Отець заохотив приглянутися до самої ж постаті Вартимея, про якого євангелист говорить: «син Тимея, Вартимей». Хоч Євангелія згадує про батька, при цій події він відсутній. Вартимей жебракує на дорозі, поза домом, він – покинутий і позбавлений любові.
«Він сліпий і не має когось, хто б його вислухав. Коли хотів говорити, його змушували замовкнути. Ісус вислуховує його волання. А коли зустрічається з ним, дає виговоритися. Не було важко здогадатися, про що Вартимей попросив би: очевидно, що сліпець прагне мати і повернути зір. Але Ісус не приспішує, присвячує час на слухання», – сказав Папа, додаючи: «Ось перший крок, щоб допомогти на дорозі віри: вислуховувати».
Остерігатися уповання на власні проекти
Проповідник звернув увагу на те, що ті, які супроводили Ісуса, навпаки, намагалися змусити Вартимея замовкнути. Для них він був перешкодою, виходив за рамки розпорядку, запланованої програми. Вони йшли за Ісусом, але «в думках мали власні проекти». І йдеться про «загрозу, якої слід постійно остерігатися». Для Ісуса, натомість, волання того, хто просить про допомогу, «не є порушенням спокою, але життєвим питанням».
«Як же важливо для нас слухати життя! Сини і доньки Небесного Отця вислуховують ближніх, не даремні балачки, а потреби ближнього. Слухати з любов’ю, терпеливістю, так, як Бог поводиться з нами, з нашими часто повторюваними молитвами. Бог ніколи не втомлюється, завжди радіє, коли ми Його шукаємо. Просімо й ми благодаті мати серце, готове для слухання», – закликав Папа, попросивши у молоді вибачення «від імені всіх дорослих» за те, що часто, замість того, аби відкрити для них серце, «наповняли їхні вуха».
Наблизитися означає бути конкретними
Другим кроком для супроводу на дорозі віри, за словами Святішого Отця, є стати близькими. Ісус не делегує когось з натовпу, але особисто наближається до Вартимея: «Що хочеш, щоб я зробив для тебе?». Ісус не абстрагується від очікувань жебрака, готовий не лише говорити, але чинити, і для нього, тобто, відповідно до ситуації.
«Віра переходить через життя, – зазначив у цьому контексті проповідник. – Коли віра зосереджується чисто на доктринальних формулюваннях, вона ризикує промовляти лише до голови, не торкаючись серця. А коли зосереджується виключно на тому, що чинити, ризикує перетворитися в моралізм і применшитися до соціальної активності. Віра, натомість, є життям: вона означає жити любов’ю Бога, Який перемінив наше існування. Ми не можемо бути доктриналістами чи активістами, ми покликані розвивати Боже діло по-Божому, через близькість: в тісному контакті з Ним, в сопричасті між собою та близькі до братів і сестер».
Чи ми здатні ставати ближніми?
Як зауважив Наступник святого Петра, ставати ближніми є протиотрутою від «спокуси готових рецептів». Тому варто запитувати себе про те, чи ми готові виходити зі своїх гуртків, аби обійняти тих, які не є «нашими», але яких Бог постійно шукає. У Святому Письмі зустрічаємося зі спокусою «вмивати руки», а ми, натомість, хочемо наслідувати Ісуса та як Він, «забруднити руки».
Господь «забруднив» руки за кожного з нас, тож відправною точною для нас є хрест, нагадуючи нам, що Бог взяв на Себе мій гріх, щоб наблизитися до мене. І коли ми «завдячуючи Його любові, стаємо ближніми», то стаємо «носіями життя: не вчителями всіх, не експертами сакральних речей, але свідками любові, яка спасає».
Свідчити означає нести Ісуса, а не себе
Третім кроком є свідчити. Учні, які приступили до Вартимея, прийшли в ім’я Ісуса, промовивши до нього словами Учителя: «Бадьорся! Устань лишень, кличе тебе». Папа звернув увагу на те, що на всіх інших сторінках Євангелії лише Ісус закликає не боятися, «бо тільки Він воскрешає серце», лише Він закликає підводитися, «аби оздоровити тіло й душу», тільки Він кличе, «перемінюючи життя того, хто йде за Ним».
«Чимало дітей, чимало юнаків і дівчат, подібно до Вартимея, шукають у житті світла. Шукають справжньої любові. І як Вартимей, не зважаючи на натовп, призиває лише Ісуса, так і вони призивають життя, але часто знаходять фальшиві обіцянки та лише небагатьох, які дійсно цікавляться ними. Це не по-християнськи чекати на те, щоби ближні, які перебувають в пошуках, стукали до наших дверей, ми повинні виходити до них, приносячи не себе, але Ісуса. Він посилає нас, як отих учнів, підбадьорювати та підводити в Його ім’я», – сказав Святіший Отець, застерігаючи:
«Скільки ж разів, замість того визвольного послання надії, ми несли самих себе, свої “рецепти” та “етикетки” в Церкву! Скільки ж разів, замість того, щоб повторювати Господні слова, ми видавали за Його слово власні ідеї! Як же часто люди відчувають тягар наших інституцій, замість приязної присутності Ісуса!».
Віра – це зустріч
Шлях віри, що проходить через слухання, наближення та свідчення, в цьому євангельському уривкові завершується словами Ісуса: «Іди, віра твоя спасла тебе». Папа звернув увагу на те, що Вартимей не робить визнання віри, а лише просив змилуватися.
«Почуватися потребуючим спасіння – це початок віри. Це прямий шлях до зустрічі з Ісусом. Віра, яка спасла Вартимея, не полягала в чітких ідеях про Бога, але в шуканні Його, в бажанні зустріти Його. Віра – це питання зустрічі, а не теорії», – підсумував проповідник, додавши, що ефективними в передаванні віри є не наші проповіді, але свідчення нашого життя.
