Навіть якщо молимося протягом багатьох років, ми завжди повинні вчитися молитися. На цьому наголосив Папа Франциск, розпочинаючи під час загальної аудієнції в середу, 5 грудня 2018 р., новий цикл повчань, присвячений молитві «Отче наш». Свої роздуми над молитвою, якої нас навчив сам Господь, він розпочав із того, що Сам Ісус був мужем молитви.
Небезпека лідерства
«Незважаючи на нагальність Своєї місії та невідкладну необхідність з боку багатьох людей, що Його шукали, Ісус відчував потребу віддалятися у самотнє місце та молитися», – зазначив Святіший Отець, наводячи розповідь з Євангелії від Марка про початок прилюдної діяльності Христа в Капернаумі. Після заходу сонця натовпи людей приходили до дверей дому, в якому замешкав Ісус: Він проповідував та оздоровляв. Ще більші натовпи збиралися пізніше…
«Однак, Він звільняється, не стає заручником очікувань тих, які обрали Його як лідера, – сказав Папа. – Для лідерів існує одна загроза: занадто прив’язатися до людей, не зберігати дистанцію. Ісус це бачить і не дає зробити Себе заручником. Вже від першої ночі в Капернаумі Він показує, що є справжнім Месією». У дійсності, на світанку учні шукали Його та не могли знайти, аж доки Петро в самотньому місці не перетнувся з Ним, «повністю зануреним в молитві». «Всі Тебе шукають», – каже учень Христові, немовби вказуючи на шалений успіх серед людей, на успішність місії. Однак, Ісус відповідає, що «не люди шукають Його, але це Він шукає людей», а тому не слід «пускати коріння на одному місці».
У постійному слуханні Отця
Все це, як зауважив Святіший Отець, відбулося в «молитовну ніч». Зрештою, на деяких сторінках Євангелії, як здається, «всім керує молитва Ісуса, Його близькість з Отцем». І, насамперед, так відбувається у «гетсиманську ніч». Останній етап Його земної мандрівки, здається, «віднаходить свій сенс у постійному слуханні» Отця: непроста молитва, «агонія», яка, однак, «спроможна підтримати хресний шлях».
Молитва Ісуса – суттєвий момент
«Ось в чому полягає суттєвий момент: Ісус молився. Він інтенсивно молився, беручи участь в літургії Свого народу, але також шукав відокремлених місць, відділених від турбот світу, що дають змогу заглибитися в потаємні місця душі: Він – пророк, Якому відоме каміння пустелі, Який виходить на вершини гір. Останні слова Ісуса, перед тим, як віддати духа, є словами псалмів, тобто, молитва», – сказав Папа, додаючи, що Ісус молився так, «як молиться кожна людина в світі», однак, «в Його способі молитви» було щось такого, чого не могли не зауважити учні, «якщо в Євангелії знаходимо настільне просте й безпосереднє прохання: Господи, навчи нас молитися».
Вчитися молитися від Ісуса
Ісус не відмовляється, «не є заздрісним з огляду на Свою близькість з Отцем», бо ж прийшов для того, «аби нас ввести в ці стосунки з Отцем». Також і ми повинні просити: «Господи, навчи мене молитися».
«Навіть якщо ми молимося багато років, ми завжди повинні вчитися. Молитва людини, оте прагнення, яке настільки природньо зроджується в її душі, є, можливо, однією з найнезглибиміших таємниць у всесвіті. Не знаємо навіть, чи молитви, які підносимо до Бога, дійсно є такими, які Він хоче чути», – зауважив Святіший Отець, звертаючи увагу на те, що Біблія дає нас свідчення також і невідповідних молитов, вистачить згадати притчу про митаря та фарисея, через яку Ісус навчає, що першим кроком молитви є покора.
Адвент – нагода вчитися молитись
«Отож, – підсумував Папа, – розпочинаючи цей новий цикл катехиз на тему Ісусової молитви, найкраще та найправильніше, що ми повинні зробити, це повторювати прохання учнів: “Учителю, навчи нас молитися”. Саме в цей час Адвенту було б гарно повторювати: “Господи, навчи нас молитися”. Всі ми можемо вдосконалюватися та краще молитися, але слід просити про це в Господа: “Навчи мене молитися”. Чинімо так протягом Адвенту, а Він, напевно, не залишить невислуханим це наше прохання».
