Той, хто пізнав Ісуса, вже нічого не боїться, навіть смерті. На цьому наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 25 жовтня 2017 р., присвятивши останню, 38-му з черги, катехизу з циклу про християнську надію темі: «Рай – мета нашої надії».
Як зауважив Святіший Отець, «рай» – це одне з останніх слів, сказаних Ісусом на хресті, коли Він промовив до розкаяного розбійника. Як розповідають євангелисти, Ісус не був сам на Голготі. Поряд з ним були розп’яті два розбійники. «Й можливо, проходячи повз ці три хрести, піднесені на Голготі, дехто зітхнув з полегшенням, мовляв, нарешті звершилася справедливість, видавши на смерть таких людей», – сказав Папа, пригадуючи, що один з них розкаявся і визнав свою провину.
«В ту трагічну і святу п’ятницю Ісус на Голготі досяг вершини Свого втілення, Своєї солідарності з нами грішниками. Там здійснилося те, що пророк Ісая сказав про стражденного Слугу: “Його було зараховано до беззаконних”. І саме там, на Голготі, Ісус мав останню зустріч з грішником, аби відчинити для нас навстіж двері Свого царства. І що цікаво, мова йде про єдиний випадок, коли в Євангелії з’являється слово “рай”», – вів далі Наступник святого Петра.
Папа звернув увагу на те, що Спаситель обіцяв рай розбійникові, який мав відвагу звернутися із найпокірнішим проханням: «Згадай про мене, коли ввійдеш у Твоє царство». Він не мав за собою добрих діл, аби щось значити, не мав нічого, лише ввірився Ісусові, визнавши Його невинним, добрим, дуже несхожим до себе. І цього «смиренного розкаяння» вистачило.
«Добрий розбійник пригадує нам про наш справжній стан перед Богом: що ми є Його дітьми, що Він відчуває співчуття до нас, що Він залишається обеззброєним кожного разу, коли ми виявляємо перед Ним свою ностальгію за Його любов’ю. В палатах багатьох лікарень та в камерах в’язниць це чудо повторюється безліч разів: не існує людини, незалежно від того, як зле вона прожила, для якої залишався б лише відчай і була заборонена благодать», – сказав Святіший Отець, пояснюючи:
«Перед Богом всі ми стоїмо з порожніми руками, трохи схожі до того митаря з притчі, який став на молитву в глибині святині. І щоразу, коли людина, роблячи останній іспит сумління за своє життя, відкриває, що нестачі значно перевищують добрі діла, вона не повинна впадати у відчай, але ввіритися Божому милосердю. Бог є Батьком і до останнього очікує нашого повернення. А блудному синові, що починає визнавати свої провини, батько обіймами затуляє уста. Таким є Бог і настільки нас любить!».
Далі Наступник святого Петра підкреслив, що рай «не є казковим місцем», ні «чарівним садом». Рай – це «обійми з Богом», в який входимо «завдяки Ісусові, Який помер за нас на хресті». Й там, де Ісус – «там милосердя і щастя», натомість, без Нього – «холод і пітьма». В годині смерті християнин повторює: «Згадай мене, Господи».
«І якщо не залишиться нікого, хто про нас пам’ятає, Ісус буде там, поруч з нами. Він хоче привести нас до найкращого місця, що лиш існує. Він прагне привести туди з отим трохи чи багато доброго, що було в нашому житті, щоб не було нічого втрачено з того, що Він вже відкупив», – сказав Папа, зазначаючи, що Ісус забере до дому Отця також все те, що в нас потребує надолуження: занедбання й помилки всього життя.
«Саме такою є мета нашого життя: щоб усе сповнилося та перемінилося в любові. І якщо віруємо в це, смерть перестає нас лякати, й можемо надіятися на спокійний, сповнений великим довір’ям відхід із цього світу. Той, хто пізнав Ісуса, вже нічого не боїться», – наголосив Святіший Отець, підсумовуючи:
«І в цю мить, нарешті, ми вже нічого не потребуватимемо, перестанемо бачити все помилково. Вже не плакатимемо надаремно, бо все минуло, також і пророцтва та знання. Але не любов. Вона залишиться, бо “любов ніколи не промине” (пор. 1 Кор, 13,8)».
