Священиче формування залежить, насамперед, від Божої дії в нашому житті, а не від нашої діяльності, та є завданням, що вимагає відваги дозволити Господеві формувати себе, аби Він перемінював наші серця та життя. Про це пригадав Папа Франциск, зустрічаючись у суботу, 7 жовтня 2017 р., з учасниками міжнародного симпозіуму, присвяченому програмі священичого формування, який організувала Конгрегація в справах духовенства. За його словами, ця тема є визначальною для місії Церкви, оскільки «оновлення віри та майбутнє покликань можливі лише тоді, коли маємо добре сформованих священиків».
Святіший Отець запропонував для роздумів біблійний образ глини в руках гончаря. В Книзі Єремії читаємо, як Господь закликав пророка ввійти до гончарні, де він, спостерігаючи працю гончаря, збагнув таїнство милосердної Божої любові, відкривши, що Ізраїль оберігають турботливі руки Бога, Який дбає про Своє створіння та надає йому форму.
«Цей образ допомагає нам зрозуміти, що формування не вичерпується деяким культурним оновленням чи нерегулярною місцевою ініціативою. Сам Бог є терпеливим та милосердним ремісником нашого священичого формування», – сказав Наступник святого Петра, додаючи, що ми, разом зі святим Павлом, щодня відкриваємо, що носимо цей скарб у глиняній посудині. Отож, якщо священик «не дозволяє щодня Господеві себе формувати», то стає «погаслим священиком», який здійснює служіння інертно та без ентузіазму.
Однак, другим важливим аспектом є те, що кожен зі священиків «покликаний співпрацювати з божественним Гончарем». «Ми є не лише глиною, але й помічниками Гончаря, співробітниками Його благодаті», – сказав Папа, виокремивши три дійові особи, яких знаходимо у цій «гончарській майстерні».
Першими, як зауважив Святіший Отець, є самі особи, що формуються. «Ми дозволяємо Богові нас формувати та приймаємо “ті самі почуття, що й в Ісуса Христа” лише тоді, коли не зачиняємося у претензії бути вже довершеним твором, та піддаємося Господньому проводові, кожного дня дедалі більше стаючи Його учнями», – підкреслив Глава Католицької Церкви.
Другою дійовою особою є вихователі та єпископи, адже «покликання народжується, зростає та розвивається в Церкві». Таким чином, Господні руки, що ліплять цю вазу, «діють через дбання тих, які в Церкві покликані бути першими форматорами священичого життя». І якщо «форматор чи єпископ не “сходить до гончарні” та не співпрацює з Божим ділом, ми не зможемо мати добре сформованих священиків».
Врешті, Божий люд. «Ніколи не забуваймо, – закликав Папа, – що люди задля труднощів своїх ситуації, запитань і потреб є великим “гончарним кругом”, що формує наше священство. Коли виходимо до Божого люду, піддаємося формуванню його очікуваннями, а доторкаючись до його ран, зауважуємо, що Господь перемінює наше життя. Якщо пастиреві ввірена частина люду, то правдою є також і те, що людові ввірений священик».
За словами Святішого Отця, священик повинен перебувати між Ісусом та людьми: з Господом на горі Тавор він щодня оновлює пам’ять про покликання, а з людьми в долині, «ніколи не лякаючись небезпек та не черствіючи в судженнях», віддає себе немов хліб, який живить, та воду, що втамовує спрагу. Саме так і формується священик: «втікаючи як від безтілесної духовності, так і від світського заанґажування без Бога».
Підсумовуючи, Святіший Отець зазначив: «Коли сходимо до гончарні, в нашому нутрі повинно нуртувати запитання: “Яким священиком бажаю бути?”. “Священиком з вітальні”, спокійним і впорядкованим, чи учнем-місіонером, серце якого палає для Вчителя і для Божого люду? Таким, що зручно вмощується у власному добробуті чи учнем, що прямує вперед? Літеплим, який віддає перевагу спокійному життю чи пророком, який розбуджує в серцях людей прагнення Бога?».
