На початку Великого Посту, згідно із традицією, Єпископ Риму зустрівся із парохами Вічного Міста в папській базиліці Святого Івана на Латерано. Перед тим, як розпочати спільну медитацію, Папа коло однієї години уділяв Святе Таїнство Покаяння 15-ом священикам.
Відразу на початку своєї промови він закликав, щоб парохи зміцнювали повірених їхній душпастирській опіці людей у вірі в Ісуса Христа, бо саме такою є місія доброго пароха: своєю глибокою вірою скріпляти у вірі інших. А також перестеріг перед священичим життям лише «наполовину» і переконаністю у своїй праведності, або навіть безгрішності, що замикає душпастиря у власному егоїзмі. «Я люблю повторювати, що священик чи єпископ, який не відчуває себе грішником, який не сповідається, замикається у собі, не зростає у вірі», – наголосив Вселенський Архиєрей.
За його словами, метою священика повинен бути зріст віри інших людей. Якщо віра не зростає, то залишається незрілою і тоді бачимо життя як мирян, так і священика лише «на половині шляху». Якщо священики не мають зрілої віри, яка б могла зроджувати у вірі інших, то таке священиче служіння не приносить доброго плоду, а, навпаки, – може стати причиною чогось поганого. Натомість віра священика, яка зростає, розвивається, є причиною великого добра.
Глава Католицької Церкви підкреслив, що дуже важливою є формація та дозрівання у вірі, яка приходить та зростає лише тоді, коли людина зустрічається з Ісусом Христом. Ці зустрічі з Господом необхідно зберігати у своїй пам’яті як цінний скарб, адже з них складається наша особиста історія спасіння.
Далі Святіший Отець вказав на хрест Господній, як на надійну підпору у житті священика, та на необхідність мати «місійне серце», яке не боїться відречень і не має страху перед тим, щоб “забруднитись” контактом з бідними, знедоленими, найменшими. Хто вміє побачити у тих найбільш потребуючих Христа, той робить крок назустріч Спасителеві, особисто зростаючи у вірі та вчиняючи добро іншій людині.
Як приклад особи, що зростає у вірі, Папа подав Симона Петра, якого Ісус щоразу ставив у ситуації, коли він повинен був вчинити акт віри, аж до того моменту, як зробив його Першим з апостолів, Папою. Віра Симона Петра зростає між цими двома іменами, між Симоном та Петром. Він досвідчив великих піднесень, як ось, коли визнав Ісуса Спасителем, Сином Божим, а також й помилок, коли тричі відрікся Христа. Але його віра має місію утверджувати та зміцнювати віру інших, нашу віру.
Далі Папа наголосив, що, мабуть, найбільшою спокусою диявола було те, щоб переконати апостола Петра, мовляв, він не гідний бути другом Ісуса, адже відрікся Його. «Тягар наших гріхів часто віддаляє нас від Господа», – мовив Папа Франциск, додавши, що, незважаючи на ніщо, Спаситель завжди нам прощає і залишається вірним людині, завжди провадить нас вперед. Проповідник зазначив, що в молитві «Отче наш» ми просимо, щоб не впасти під час спокуси, щоб не піддатись злу, але не щоб не бути спокушуваними дияволом.
На закінчення своїх роздумів Вселенський Архиєрей подарував присутнім копію книги одно старця-капуцина з Буенос-Айреса, о. Луіса Дрі, заголовок якої «Не бійтесь прощати». «Можливо вона допоможе нам зрости у вірі в Господа, Який є дуже милосердним у прощенні», – закінчив Папа Франциск.
