Віддавати власні сили й таланти лише на те, щоб спасати себе й самореалізуватися, веде до втрати себе, натомість, життя для Господа, основане на любові, дає змогу відчути справжню радість. Такими думками Папа Франциск поділився перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 3 вересня 2017 року.
Ці роздуми стали продовженням тих, які прозвучали попередньої неділі й були присвячені визнанню віри святого Петра, якого Ісус назвав «скелею», на якій має намір «будувати Свою Церкву». Але сьогодні, у «кричущому контрасті», бачимо реакцію того самого Петра на слова Ісуса, Який розповідає учням про те, що у Єрусалимі мусітиме страждати, буде вбитий і на третій день воскресне.
Почувши це, Петро забрав Учителя набік і почав дорікати Йому, мовляв, «не може такого трапитися з Ним, з Христом». Але Ісус, у Свою чергу, дорікає Петрові суворими словами: «Відійди від Мене, сатано! Ти спокушаєш Мене, бо думаєш не про Боже, а про людське!».
«Кілька хвилин тому апостол був “благословенний Отцем”, якому було об’явлено ким є Христос, стійкою “скелею”, на якій Ісус міг будувати Свою спільноту, і вже відразу стає перешкодою, каменем, але не призначеним для будови, але каменем спотикання на дорозі Месії. Ісус добре знає, що Петрові та іншим потрібно пройти ще чималий шлях, аби стати Його апостолами!» – зауважив Святіший Отець.
У цьому контексті Учитель звернувся до тих, які йшли за Ним, «чітко представивши їм» шлях, яким слід іти: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною». «Завжди, також і сьогодні, спокуса полягає в тому, щоб хотіти йти за Христом без хреста, більше того, вчити Бога, якою є правильна дорога, – зауважив Папа. – Подібно до Петра, мовляв, ні, Господи, не може такого трапитися, хай так не буде. Але Ісус пригадує нам, що Його дорога – це дорога любові, і що не існує справжньої любові без самозречення. Ми покликані не піддаватися баченню цього світу, але дедалі більше усвідомлювати необхідність і трудність для нас, християн, прямувати проти течії та вгору».
Наступник святого Петра зауважив, що Ісус доповнює Свою пропозицію словами, які виражають «велику мудрість, що ніколи не втрачає актуальності», адже ставлять виклик «перед егоцентричною ментальністю й поведінкою». Він каже: «Коли хто хоче спасти свою душу, той погубить її, а хто погубить свою душу заради Мене, той знайде її».
«У цьому парадоксі вміщене золоте правило, яке Бог вписав у людську природу, створену в Христі: правило, яке полягає в тому, що лише любов надає життю сенс і щастя. Потратити свої таланти, енергію та час лише для того, аби спасти, зберегти та реалізувати себе самих, веде, у дійсності, до втрати, тобто, до сумного й безплідного існування. Якщо, натомість, живемо для Господа й установлюємо своє життя на любові, як це вчинив Ісус, зможемо засмакувати справжню радість. І наше життя не буде безплідним», – сказав Папа.
Як зауважив Святіший Отець, звершуючи Євхаристійне богослуження, ми «наново переживаємо таїнство хреста», а не просто його спогадуємо. У ньому «Божий Син повністю губить Себе самого, аби отримати Себе назад від Отця, віднайшовши, таким чином, нас, що були втрачені, разом з усім створінням». «Щоразу, коли беремо участь у Святій Месі, любов розп’ятого і воскреслого Христа передається нам, немов пожива і питття, щоб ми могли іти за Ним під час щоденної мандрівки в конкретному служінні ближнім», – підсумував Святіший Отець, побажавши:
«Нехай же Пресвята Марія, Яка йшла за Ісусом аж до Голготи, супроводжує також і нас та допоможе не боятися хреста, хреста, на якому прибитий Ісус, а не хреста без Ісуса, хреста з Ісусом, яким є страждання з любові до Бога і до ближніх, бо таке страждання, Христовою благодаттю, приносить плід воскресіння».
Після проказування молитви «Ангел Господній» Папа скерував свою думку до народів, що страждають від стихійних лих, спричинених негодою: «Відновлюючи свою духовну близькість до народів Південної Азії, що досі страждають від наслідків повеней, прагну висловити свою живу співучасть у стражданнях також і мешканцям Техаcу й Луізіани, уражених сильним ураганом та проливними дощами, які спричинили жертви, тисячі переселенців та завдали величезну матеріальну шкоду. Прошу в Пресвятої Марії, утішительки пригноблених, аби випросила у Господа благодать розради для братів і сестер, які переживають такі важкі випробування».
