Три слова, почерпнуті з літургійних читань – визнання, переслідування та молитва – були темою проповіді, яку Папа Франциск виголосив під час Святої Меси, яку він у четвер, 29 червня 2017 р., очолив на площі Святого Петра у Ватикані з нагоди урочистості святих Петра і Павла. Разом зі Святішим Отцем молилися, зокрема, новопризначені кардинали та 36 архиєпископів-митрополитів, які прибули до Апостольської Столиці, щоб отримати паллій.
Паллій – це невеликий, вузький омофор з білої вовни з витканими на ньому чорними хрестами, що символізує овечку на раменах Ісуса Христа. Він є знаком сопричастя з Єпископом Риму. Під час урочистих богослужень його, насамперед, вживає сам Папа, а митрополити у своїх архидієцезіях – при особливих, урочистих нагодах.
Раніше Папа благословляв паллії під час вечірні в навечір’я празника Святих Петра і Павла, а наступного дня, у саме свято, накладав їх на нових архиєпископів-митрополитів. Але від 2015 року, згідно з розпорядженнями Святішого Отця Франциска, архиєпископи й надалі збираються на свято Верховних Апостолів у Ватикані, щоб отримати паллії, які Єпископ Риму благословить під час Святої Меси, та скласти приречення вірності, натомість накладення палліїв здійснюють Апостольські Нунції під час урочистих богослужінь у відповідних архидієцезіях, у присутності єпископів, підпорядкованих митрополитові, та місцевої Церкви.
Коментуючи під час проповіді євангельську розповідь про визнання віри святого Петра, який відповів на Христове запитання: «Ви що кажете, ким я є?», словами: «Ти – Христос, Син Бога Живого», – Святіший Отець зазначив, що сьогодні Ісус ставить це запитання кожному з нас, а особливо, пастирям.
«Це вирішальне запитання, перед яким недійсні принагідні відповіді, бо ставкою є життя. Це життєве запитання, яке вимагає життєвої відповіді. Бо мало вартує знати правди віри, якщо не визнавати Господа Ісуса своїм життям. Сьогодні Він дивиться нам у вічі та запитує: “Ким я є для тебе?”. Немовби каже: “Чи я ще й надалі є Господом твого життя, метою твого серця, причиною твоєї надії, твоїм непохитним довір’ям?”. Разом зі святим Петром, також і ми сьогодні оновімо наш життєвий вибір, як учні та апостоли», – закликав проповідник, зазначаючи, що той, хто визнає Ісуса, знає, що «зобов’язаний не лише висловлювати думку, але віддати життя».
До роздумів над явищем переслідувань Папу спонукало читання з Діянь Апостолів. Він зазначив, що не лише святі Петро й Павло пролили кров за Христа, але вся громада зазнавала переслідувань. Також і сьогодні в різних частинах світу, «нерідко серед змовницького мовчання», чимало християн зазнають відкинення, обмови, дискримінацію, стають об’єктом насильства, також і смертоносного.
Далі проповідник послався на слова святого Павла з Послання до Тимотея, якими він заявляє про готовність на жертву. Як вірний учень, він наслідував Учителя, жертвуючи своє життя. Адже «без хреста нема Христа, без хреста не існує християнина». Як навчав святий Августин, до християнських чеснот не лише належить чинити добро, але й уміти переносити зло.
«Переносити зло – це не лише зберігати терпеливість та покірливо тягнутися вперед, переносити означає наслідувати Ісуса, тобто, нести тягар, несучи його на своїх плечах задля Нього і за ближніх. Це означає прийняти хрест, прямуючи вперед з довір’ям, бо ми не самі: розп’ятий і воскреслий Господь з нами», – наголосив Папа, додаючи:
«Переносити означає вміти перемагати з Ісусом та згідно з Ісусовим способом, не по-світськи. Ось чому святий Павло, як ми чули, вважає себе переможцем, який має отримати вінець, та пише: “Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг”. Єдиним способом його доброї борні було жити для: не для себе, але для Ісуса і для ближніх. Він прожив “у бігу”, тобто, нічого не затримуючи для себе, але – згоряючи. Лише одну річ, як каже, зберіг: не здоров’я, але віру, тобто, визнання Христа. Задля Його любові він переносив випробування, приниження і страждання, яких ніколи не слід шукати, але – приймати».
Врешті, Папа зазначив, що «життя апостола, яке зроджується з визнання та виливається у жертву, щодня проходить в молитві», яка «живить надію та спричиняється до зростання довіри». «Молитва дозволяє нам почуватися любленими та дає змогу любити. Допомагає прямувати вперед у хвилини темряви, бо запалює Боже світло. У Церкві саме молитва підтримує всіх та допомагає переносити випробування», – сказав проповідник, вказуючи на читання з Діянь Апостолів, у якому розповідалося, як громада молилася за святого Петра, що був ув’язнений.
«Церкву, яка молиться, оберігає Господь, вона прямує вперед у Його супроводі, – вів далі Єпископ Риму. – Молитися означає ввірити Богові свій шлях, аби Він заопікувався ним. Молитва – це сила, яка єднає та підтримує нас, це ліки від відокремлення й самодостатності, що ведуть до духовної смерті. Бо Дух життя не віє, якщо не молитися, без молитви не відчиняються внутрішні темниці, які тримають нас в полоні».
Підсумовуючи, Святіший Отець побажав: «Нехай же святі Апостоли випросять для нас серця, подібні до їхніх, обтяжені й умиротворені молитвою: втомлені, бо просять, стукають і заступаються, наповнені багатьма людьми й ситуаціями, які слід ввірити Богові, але, одночасно, умиротворені, бо Святий Дух приносить відраду й стійкість, якщо молимося. Як же не невідкладним для Церкви є мати вчителів молитви, але також щоб ми були людьми молитви, які живуть молитвою!».
