«Християнська надія – це очікування чогось, що вже звершилося і обов’язково здійсниться для кожного з нас», – наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 1 лютого 2017 р., продовжуючи цикл повчань, присвячених надії. Після роздумів у світлі Книг Старого Заповіту він перейшов до аналізу «надзвичайної важливості, яку ця чеснота набирає у Новому Завіті», зустрівшись із «новизною, представленою Ісусом і пасхальними подіями».
Коментуючи прочитаний на початку зустрічі уривок з Послання святого Павла до Солунян, що є першим написаним текстом Нового Завіту, Святіший Отець звернув увагу на те, що Апостол пише до «молодої громади, нещодавно заснованої», яка не зважаючи на труднощі й випробування, «вкорінена у вірі та з ентузіазмом і радістю вшановує воскресіння Господа Ісуса». Він радіє з усіма, адже ті, «які відроджуються через Пасху», дійсно стають «дітьми світла і дня».
Коли святий Павло писав цього листа, проминуло лише кілька років після Христового Воскресіння, тому він намагається допомогти вірним зрозуміти «ввесь ефект і наслідки цієї унікальної та вирішальної події» для «історії та життя кожного». Трудністю для молодої громади не було визнання Ісусового воскресіння, але віра у воскресіння мертвих.
«Щоразу, коли перебуваємо перед обличчям своєї або дорогої особи смерті, відчуваємо, що наша віра піддається випробуванню. Виходять на яв усі наші сумніви, вся наша слабкість, тож запитуємо: Чи дійсно буде життя після смерті? Чи зможу ще колись побачити й знову обійняти людей, яких я любив?» – сказав Папа, розповівши, що саме таке запитання кілька днів тому під час аудієнції йому поставила одна жінка. «Сумніви… Також і ми, в актуальному контексті, – додав він, – маємо потребу в тому, щоб повернутися до коріння та основ нашої віри, аби усвідомити, скільки Бог зробив для нас в Христі Ісусі та що означає наша смерть».
Перед обличчям побоювань та сумнівів спільноти, Святий Павло заохочує натягнути, «немов шолом», особливо, в період випробувань, «надію спасіння». «Ось чим є християнська надія», – наголосив Наступник святого Петра, зауважуючи, що коли говоримо про надію, то можемо сприйняти її, як щось гарного, що може здійснитися, або ж ні. Християнська надія не є такою. Вона є «очікуванням чогось, що вже здійснилося». «Двері існують, і я сподіваюся, що до них дійду! Що слід робити? Прямувати до них! Я впевнений що дійду до цих дверей. Такою є християнська надія: бути впевненим у тому, що я прямую до чогось, що існує, а не до чогось, що я хочу, аби воно було», – сказав Святіший Отець, додаючи:
«Християнська надія – це очікування чогось, що вже звершилося і обов’язково здійсниться для кожного з нас. Також наше та наших дорогих померлих воскресіння не є чимось, що може трапитися, або ж ні, але є стійкою дійсністю, вкоріненою у події Христового воскресіння. Надіятися, отже, означає навчитися жити в очікуванні».
Папа зазначив, що не є легко «жити очікуванням», але цього можна навчитися. Це також вимагає мати «смиренне та убоге серце», тому що «лише бідний вміє чекати», адже «той, хто наповнений собою і своїми володіннями, не вміє покладати надію на щось інше, крім себе самого».
Святий Павло писав до мешканців Тессалонік: «Він помер за нас, щоб коли чи чуваємо чи спимо, ми завжди були з Ним». На думку Святішого Отця, ці слова «завжди є причиною великої втіхи та миру». Це також означає, що за дорогих нам осіб, що залишили нас, «ми покликані молитися, аби вони жили у Христі та перебували у повному сопричасті з нами». «І тоді назавжди будемо з Господом», – писав Апостол в тому ж Посланні.
Зазначивши, що ці слова особливо заторкують його серце та наповняють «абсолютною впевненістю надії», Святіший Отець запросив учасників аудієнції відповісти на запитання про те, чи вони вірять у це, після чого запропонував тричі повторити всім разом: «І тоді назавжди будемо з Господом». «І там, у Господі, зустрінемося», – підсумував він.
Джерело:
