На завершення молитви Хресної дороги в римському Колізеї, яку він очолив ввечері, 30 березня 2018 р., Папа Франциск проказав наступну молитву:
Господи Ісусе, наш погляд, сповнений засоромлення, розкаяння та надії, звернений до Тебе.
Перед Твоєю найбільшою любов’ю нас переповнює сором за те, що ми залишили Тебе одного страждати за наші гріхи:
сором за те, що ми втекли від випробувань, хоч тисячу разів повторювали Тобі: «Навіть якщо всі Тебе залишать, я ніколи Тебе не залишу»;
сором за те, що обрали Варраву, а не Тебе, владу, а не Тебе, ілюзорне, а не Тебе, божка-гроші, а не Тебе, світськість, а не вічність;
сором за те, що ми спокушували Тебе устами й серцем щоразу, коли стояли перед випробуванням, кажучи Тобі: «Якщо Ти месія, спаси Себе й ми увіруємо!»;
сором за те, що багато людей, а навіть деякі Твої служителі, піддалися обманові амбіцій та марнославства, втративши свою гідність та первісну любов;
сором за те, що наші покоління залишають молодим світ, роздроблений поділами та війнами; світ, знищений егоїзмом, де молодь, незначні, хворі та похилі віком піддаються маргіналізації;
сором за те, що втратили сором.
Господи Ісусе, подай нам завжди благодать святого сорому!
Наш погляд також наповнений розкаянням, яке перед Твоїм промовистим мовчанням благає Твого милосердя:
розкаянням, яке проростає із впевненості у тому, що лише Ти можеш спасти нас від зла, лише Ти можеш вилікувати нас від прокази ненависті, егоїзму, гордовитості, захланності, мстивості, жадібності, ідолопоклонства, лише Ти можеш наново обійняти нас, повернувши гідність синів і дочок, та радіти задля нашого повернення додому, до життя;
розкаянням, яке виливається із відчуття нашої незначності, нашого ніщо, нашої даремності, але яке дає себе приласкати Твоїм ніжним і могутнім запрошенням до навернення;
розкаянням Давида, що з прірви власної нужди у Тобі віднаходить свою єдину силу;
розкаянням, яке зроджується з нашого сорому, з упевненості в тому, що наше серце завжди залишатиметься неспокійним, доки не віднайде Тебе, а в Тобі – єдине джерело повноти і спокою;
розкаяння Петра, що зустрівши Твій погляд, заплакав гірко через те, що зрікся Тебе перед людьми.
Господи Ісусе, подай нам завжди благодать святого покаяння!
Перед обличчям Твоє найбільшої величності, серед пітьми нашого відчаю, запалюється іскра надії, бо знаємо, що єдиною мірою Твоєї любові до нас є те, що Ти любиш нас безмірно;
надії, адже Твоє послання не перестає також і сьогодні надихати багато людей та народи на те, що лише добро може перемогти зло та озлоблення, лише прощення може подолати злопам’ятність і помсту, лише братерські обійми можуть розвіяти ворожіть і страх перед іншим;
надії, бо Твоя жертва також і сьогодні не перестає поширювати пахощі божественної любові, яка голубить серця багатьох молодих людей, які й надалі посвячують свої життя, стаючи живим прикладами милосердної любові й безкорисливості в цьому нашому світі, опанованому логікою прибутків та легких заробітків;
надії, бо численні місіонери й місіонерки також і сьогодні не перестають кидати виклик приспаному сумлінню людства, ризикуючи життям задля того, щоб служити Тобі в бідних, відкинених немов непотріб, мігрантах, в невидимих, визискуваних, голодних та ув’язнених;
надії, бо Твоя Церква, свята і зібрана з грішників, також і сьогодні, не зважаючи на всі спроби її дискредитувати, і надалі не перестає бути світлом, яке просвічує, підбадьорює, підводить і свідчить Твою безмежну любов до людства, приклад альтруїзму, ковчег спасіння та джерело впевненості та істини;
надії, бо з Твого хреста, плоду жадібності та боягузтва багатьох законовчителів та лицемірів, випливло Воскресіння, перемінюючи пітьму гробу в сяйво світанку незахідної Неділі, навчаючи, що Твоя любов – наша надія.
Господи Ісусе, подай нам завжди благодать святої надії!
Допоможи нам, Сину людський, позбутися нахабства розбійника, що був по Твоїй лівиці, та короткозорих і корумпованих людей, які бачили в Тобі нагоду для використання, засудженого, якого можна критикувати, переможеного, призначеного на висміювання, ще одну нагоду для того, щоб перекладати на інших, а навіть і на Бога, власні провини.
Просимо Тебе, натомість, Сину Божий, прирівняти нас до доброго розбійника, який дивився на Тебе очима, сповненими сорому, покаяння та надії; який очима віри побачив у твоїй примарній поразці божественну перемогу і, таким чином, впав навколішки перед Твоїм милосердям і чесно викрав рай! Амінь!
