Уляна Журавчак є волонтером Світового Дня Молоді. Вонапоходить з Трускавецького району Львівської Області. 30 липня вона була одна з чотирнадцяти молодих людей, які представляли молодь СДМ під час спільного обіду з Папою Франциском. Прийшла разом зі своїми товарищами до прес-центру штаб-квартири СДМ, аби поділитися враженями з журналістами. Католицький Медіа-Центр зміг поспілкуватися з нею особисто. Пропонуємо вашій увазі нашу розмову з Уляною:
Уляно, яка була атмосфера під час зустрічі?
Загальна атмосфера була дуже теплою. Насправді ми є однією сім’єю, бо як міжнародні волонтери дуже довго знаємо одне одного (…).
А як Папа прийняв вас?
Папа був з нами дуже безпосередній, веселий, переповнений живою цікавістю і любов’ю до нас. Спочатку і до кінця він був дуже радісний. Відчувалось, що він був з нами, просто був. Було таке враження, що він навіть чекав цієї миті, бо це є момент безпосереднього контакту, не під час Служби, не з великою аудіторію, а конкретно з нами. Він був надзвичайно радісний і постійно усміхався. Коли ми в кінці робили спільну фотографію він дозволив кожному з нас зробити також селфі з собою. Я думаю що ця загальна картина змальовує те, що Папа насправді є з молоддю, що він задоволений цією можливістю побути разом.
Як виглядала розмова за столом?
Він прийшов, привітався з кожним і коли ми сіли за стіл, почав говорити до нас. Ми також почали говорити. Мова переважно була або італійською, або іспанською, але був перекладач, який нам перекладав англійською і польською. Розмова була дуже безпосередня. Ми знайомилися, хто звідки. Також молодь спонтанно задавала Папі запитання. Це були запитання про сповідь, про те, як Папа молиться… Були також молодіжні питання, наприклад, яку музику він любить. Кожна його відповідь була глибокою наукою для нас.
Як він зреагував, коли дізнався що ти з України?
Кожен міг сказати у безпосередній спосіб трохи про себе і в цей момент я сказала Папі про те, що я з України, з Української Греко-Католицької Церкви, і що хочу подякувати Папі від всього українського народу за ту підтримку, яку він висловив для нас і зокрема за цю велику акцію збору коштів від Католицької Церкви для України. Я також сказала, що українські волонтери тут, як представники всієї української молоді, хотіли передати, що під час таких випробувань ми особливо потребуємо його батьківського слова, його підтримки, щоб він був з нами, і що ми його запрошуємо до України.
А що Папа сказав у відповіді?
Цей момент був неповторним. Папа сказав, що він є з Україною. Він просив мене передати українській молоді, що він наспрадві є з нами. Я в той момент розплакалася – сам Папа каже тобі, що він тебе розуміє, що він в цей важкий час є з Україною… Це є просто щось таке, що я не могла опанувати.
Він також згадав про те, що знає, як греко-католики відправляють Службу, що він запізнався з цим східним обрядом.
І в кінці, коли ми отримували вервиці від Папи і він благословяв нас, я мала маленьку ікону Марії, Матері Милосердя, яка була на відкритті Року Милосердя. Попросила, щоби Папа благословив цю ікону для української молоді й він її благословив. Коли я підійшла до Папи, він привітався до мене словами «Слава Ісусу Христу!». Це був надзвичайний момент. Я від початку насправді відчувала що я є втіленням України: Бог хотів, що я була представником молоді під час обіду, бо було таке, немов лотерея і витягнули моє ім’я. Бог хотів, щоб це була я, а я зараз переповнена великою любов’ю і вдячністю Богові за цей досвід. Маємо пам’ятати, що Бог, Папа, є з Україною і черпати з цього велику силу і довіру до Бога, що Він про все знає.
Які були інші теми розмови?
Дуже сильний момент був, коли Папа говорив про в’язнів і сказав, що коли він бачить в’язнів, він розуміє, що також є грішником, що він міг би бути на місці цієї людини. Але чомусь так є, що ці люди є ті, які сидять у в’язниці… Він має велику любов до цих людей, велику. Це є великий досвід коли ти розумієш, що Папа є Архієреєм Церкви і каже, що він є великий грішник.
Папа також говорив про сповідь і сказав, що так само, як любов до когось потребує вираження, так само наша провина потребує, що ми її висловили, що ми обговорили зі священиком наші гріхи. У такий спосіб ми можемо змінювати цю реальність, бо гріх не є всією правдою про людину. Він сказав, що ми можемо над цим працювати, тільки нам треба це зробити в конкретний спосіб, мати конкретні рішення. Це було мабуть те саме, чого я потребувала чути.
