Остерігаймося того, щоб ступити на шлях, який від гріха веде до корумпованості. Із такою пересторогою Папа Франциск звернувся до вірних, проповідуючи у четвер, 16 березня 2017 р., під час ранкової Святої Меси в каплиці «Дому святої Марти». Спонукою до цих роздумів стала євангельська притча про багача та бідного Лазаря, яка навчає нас остерігатися байдужості.
«Вивідай, о Боже, моє серце. Поглянь, чи часом не ходжу дорогами брехні та виведи мене на стежку життя». Відправною точкою до роздумів стало перше читання з Книги пророка Єремії, в якому прозвучали Господні слова: «Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу». Як зауважив Святіший Отець, людина, яка покладається на речі, якими сама може управляти, тобто, на марнославство, гордість і багатства, ризикує «віддалитися від Господа». Плідним, натомість, стає життя людини, яка покладається на Бога.
«Коли якась людина живе у своєму замкненому середовищі, коли дихає повітрям своїх благ, свого задоволення, марнославства, почуття безпеки, покладаючись виключно на себе, вона втрачає орієнтири, губить компас та не знає, в чому існують обмеження», – сказав проповідник, зауважуючи, що саме це трапилося з багачем, про якого розповідається в Ісусовій притчі, який проводив життя в постійних бенкетах, не звертаючи уваги на бідолаху, що лежав при дверях його дому.
«Він знав, ким був цей бідняк, – сказав Наступник святого Петра. – Знав про це, бо коли пізніше говорить з праотцем Авраамом, то каже: “Пошли до мене Лазаря”. Отож, він навіть знав його ім’я! Однак, не зважав на нього. Чи багач був грішником? Так. Але від гріха можна повернутися назад: просиш прощення і Господь прощає. Натомість, серце привело його на дорогу смерті настільки, що вже не зміг повернутися назад. Існує момент, точка, межа, від якої важко розвернутися: це трапляється тоді, коли гріх перетворюється у корумпованість. Він вже не був грішником, але – корумпованим, бо знаючи про численні нужди навколо себе, почувався щасливим, це його не стосувалося».
Отож, знову посилаючись на пророка Єремію, Папа підкреслив, що проклятою є людина, яка покладається на себе саму, на своє серце, адже «ніщо не є таким ненадійним, як серце», і ніщо не є так важко лікувати, як його. У цьому контексті проповідник запросив вірних застановитися над тим, що відчуваємо, коли бачимо на вулиці потребуючих, дітей-жебраків? Чи ми звикли до цього, як до «міських краєвидів», елементів декору, як от пам’ятник, автобусна зупинка, поштове відділення? Чи сприймаємо це, як нормальне?
«Вважаймо! Коли ці речі відлунюють в нашому серці, як нормальні, мовляв, “таким є життя”, і я, маючи що їсти і пити, задля заспокоєння почуття провини, даю якусь пожертву та прямую далі, це невірна дорога», – підсумував Святіший Отець, вказуючи на те, що важливо, аби ситуація нужди і страждання ближнього по-справжньому входили у серце. Лише тоді можемо уникнути «слизьку стежку», яка веде від гріха до корумпованості.
