10 листопада 2018 року Священики Київського протопресвітерства звершили паломництво до могили Блаженного Священномученика Йосафата Коциловського на Київщині.
Зазначимо, що 17 листопада 1947 року, у київській в’язниці помер Блаженний Священномученик Єпископ УГКЦ Йосафат Коциловський. Його поховали неподалік Києва, у селі Чапаєвка.
Тому Протопресвітером Київським о. Ігорем Онишкевичем було ініційовано звершити таке паломництво, яким вшановуватимуть Священномученика: «Сьогодні ми сюди прибули, щоб віддати шану Блаженному Священномученику Йосафату та просити в Бога, за Його заступництвом потрібних ласка для нашої Церкви та нашого народу», – наголосив о. Ігор.
Довідка за вікіпедією:
З Його смертю, московсько-сталінські сатрапи позбавили українців-католиків їхньої ієрархії. Населення Західної України внаслідок терору, арештів і масової депортації в Сибір було залякане і пригноблене.
Після смерті Йосафата Коциловського у тюремній лікарні, місцеві монахи таємно домовилися з персоналом лікарні поховати тіло в окрему могилу, а не у спільну тюремну. Згодом, священослужителі з міст Рудок та Стрия таємно перенесли рештки на Личаківський цвинтар у Львові, де перепоховали їх у польській могилі «другим поверхом».
На вимогу КДБ о. Й. Каваців 29 травня1986 р. втретє перехоронив прах Єпископа у родинному гробівці батьків Кавацівих у селі Яблунівці біля Стрия.
24 квітня 2001 р. у присутності Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.
Він належав до когорти чільних подвижників Української Греко-Католицької Церкви, які в надзвичайно складній і драматичній першій половині XX століття на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким не тільки визначали стратегічний курс Церкви, а й впливали на суспільно-політичне життя західноукраїнського краю.
Його хрест та його гірка чаша стала для нас правдивою славою та зиском. Оплакуємо його смерть, але, як католики, серед сліз кріпимося та потішаємося, що Бог у заміну за смерть мученика, знову відродить нашу спільноту, як це було й за часів св. Йосафата.”
Так отже сповнилося гаряче бажання Владики Йосафата: Вмер смертю мученика й ісповідника за Українську Церкву з’єднану з Апостольською Столицею. В особі Преосвященного Йосафата Коциловського наша Церква дістала другого Йосафата, що його зовсім справедливо можна порівняти зі св. Йосафатом Кунцевичем — священномучеником-покровителем святої Унії.
