Отець Терентій Цапчук: «На Волині Українська Греко-Католицька Церква має столітню історію»

У 2017 році монахи Чину святого Василія Великого Української Греко-Католицької Церкви відзначають 400-ліття реформування.

Інформаційне агентство ВолиньPost поспілкувалося з отцем Терентієм Цапчуком, ЧСВВ – ігуменом монастиря святого Василія Великого у Луцьку – про святкування цієї дати, будівництво монастиря та повсякденне життя греко-католицької громади на Волині.

– Найперше поясніть, будь ласка, що таке монаший чин в Українській Греко-Католицькій Церкві? І чому ваш Чин носить ім’я святого Василія Великого?

– Чин – у перекладі з латинської «діло», «організація». Можемо сказати, що Чин святого Василія Великого – це діло, справа святого Василія Великого. Це ті монастирі і монахи, які живуть за Уставом, правилами, які уклав цей святий. Він дав початок цього діла, а Василіяни по всьому світі є ті хто це діло продовжує. Василіянський Чин є не лише у нашому обряді Української Греко-Католицької Церкви, а й в інших країнах, де живуть монахи-василіяни, які не є українцями.

Святий Василій Великий вважається батьком Східного монашества, батьком Західного монашества – святий Бенедикт з Нурсії. І хоча святий Василій Великий жив ще у четвертому столітті, його правила монашого життя діють до сьогодні. Тому ми Василіяни називаємо себе чином святого Василія Великого, живемо за правилами, які він сам уклав, а для нас пристосував (реформував) святий Йосафат Кунцевич.

– Розкажіть, яку подію цього року згадують у Чині святого Василія Великого?
– Маємо унікальну можливість цього року святкувати 400-ліття Реформи Чину святого Василія Великого в Україні. ЇЇ організували і провели великі світочі нашої землі та Церкви: митрополит Йосиф Веніамин Рутський та святий Йосафат Кунцевич. 30 липня – 5 серпня (за Григоріанським календарем) 1617 року у селі Навгородовичі (нинішня Білорусь) відбулася перша Генеральна капітула (загальні збори делегатів монастирів), яка дала поштовх нинішньому Василіянському Чину.

– Але монаше життя на території України існувало задовго до цієї дати?
– Монаше життя на території України, а саме – на Київських горах, започаткував святий Антоній Печерський. Тут воно розквітло і поширилося по усій нашій землі. Тоді існували монастирі зі своїм уставом, принесеним на зразок монастирів у Греції.

У ХVI-XVII століттях на українських теренах було відчутно великий занепад монастирського життя через різні причини, зокрема через упадок держави. За таких обставин Йосиф Веніамин Рутський, який виріс у протестантизмі, згодом під час навчання у Празі став католиком західного обряду, а з благословення Папи Климента VIIІ – католиком східного обряду, вступивши до монастиря у м. Вільно, прагнув реформувати монашество.

– Чому він вирішив реформувати Чин?
– Він ревно вболівав за розвиток монашого життя на Батьківщині і цю ідею виношував ще від періоду навчання в Римі. На той час в Італії працювали єзуїти, кармеліти та інші монастирські спільноти. Рутський побачив приклад монашого життя і зрозумів, що серцем Церкви є монашество. У Римі Йосиф Веніамин Рутський багато навчився, і, повернувшись додому, побачив потребу реформувати поодиноке монаше життя.

– Що найперше зробив Йосиф Веніамин Рутський?
– Об’єднавши п’ять найближчих монастирів, а саме у Вільно, Битені, Жировицях, Новгородку і Мінську, Йосиф Веніамин Рутський організував їх у певну провінцію. Це сталося під час вищезгаданої Капітули у Новгородовичах.

Також на цій Капітулі було вирішено, що: монастирі становлять одне чернече тіло і дотримуються правила, яке на основі творів святого Василія Великого впорядкував митрополит Рутський; монастирі керуються виборними настоятелями, ігуменами; провідником Конгрегації є Протоархимандрит, вибраний Капітулою, до обов’язків якого належить проводити візитації монастирів й дбати про збереження у них чернечого правила святого Василія Великого; кожних чотири роки монастирі через своїх делегатів збираються на Капітулу та вирішують найважливіші справи тощо.

– До цієї реформи долучився також святий Йосафат Кунцевич. Яким був його вклад у реформу?
– Йосафат Кунцевич – на той час архимандрит монастиря у м. Вільно – був духовним ініціатором цієї реформи з 1604 року. І тоді, коли Рутський на Капітулі вносив досвід латинського по-тридентійського Заходу, Йосафат Кунцевич робив наголос на дотриманні традицій східного чернецтва. Поєднання цих напрямків і допомогло відродити Василіянський Чин.

Також не можемо не згадати, що святий Йосафат Кунцевич, який є святим всієї Католицької Церкви і має окреме свято, родом з Волині. Його мощі знаходяться в Базиліці святого Петра в Римі. Тому на Волині Українська Греко-Католицька Церква не є чужою.

Тут знаходяться наші монастирі, тут були наші церкви, тут – наша столітня історія Церкви. Ми прийшли сюди, щоб відновляти історичну справедливість і також прийшли до своїх, бо на Волині є багато греко-католиків, котрі самі визнають це, а також є ті, хто приїхав до Луцька з греко-католицьких сімей Галичини. Ми маємо право на існування тут, служимо людям на цій території.

– Чим сьогодні займаються монахи Чину святого Василія Великого?
– Харизмою, особливим завданням монахів Чину святого Василія Великого є бути місіонерами, тобто: проголошувати Христову науку до різних верств населення; поширювати друковане слово (і до сьогодні у Жовкві маємо свою друкарню, а багато священників є церковними письменниками); провадити шкільництво й займатися вихованням молоді. Наші завдання не обмежуються лише цими трьома. Після виходу з підпілля священики і монахи зіткнулися фактично з руїнами, адже монастирі і церкви були віддані під психіатричні лікарні, будинки атеїзму, планетарії. Вони не виконували своєї функції.

Ченцям і священикам довелося багато фізичної праці вкладати у відновлення будівель. Крім того, потрібно було дбати про вірних, які гуртувалися при монастирських церквах, монастирях.

– Розкажіть декілька слів про святкування цього важливого ювілею?
– Цього року відзначаємо 400-літній Ювілей реформи Василіянського Чину. Святійший отець Папа Римський Франциск з такої нагоди видав окремого листа, в якому благословляє усіх ченців Василіянського Чину та уділяє повний відпуст (повний (цілковитий) – це є відпуст, через який відбувається повне відпущення перед Богом дочасної кари за гріхи) усім монастирям, а також вірним, які будуть спільно з ними молитися. Святкування відбуваються впродовж року у кожному Василіянському монастирі в Україні.

При Луцькому монастирі святого Василія Великого урочистості розпочинались 28 травня реколекційними науками під проводом отця Корнилія Яремака, ЧСВВ. 3 червня у монастирі відбулись подячні молитовні чування, які підготували брати-василіяни Брюховицької семінарії. Кульмінацією святкувань стала Архиєрейська Божественна Літургія у празник Зіслання Святого Духа, яку очолив владика Йосафат Говера у співслужінні із численним духовенством Василіянського Чину та Луцького екзархату, у супроводі василіянського монашого хору «Deisis».

– Розкажіть, будь ласка, про життя Української Греко-Католицької Церкви на Волині сьогодні? У яких містах будуються храми і монастирі?
– До Луцького екзархату належать дві області – Волинська та Рівненська. Через те, що жодної церкви і жодного монастиря не було повернено, ми за кошти та пожертви вірних й добродіїв будуємо багато храмів, зокрема у Луцьку, Рівному, Ковелі, Острозі, Нововолинську тощо. У Володимирі-Волинському нам не повернули наш монастир, але міська влада дала у користування кірху. Там ми облаштували монастир і церкву. Відкриваються і нові громади в Іваничах, в Положево, в Шацьку, у Вараші, в Ківерцях.

– З якими труднощами зіткнулися священики на Волині?
– Зіткнулися і стикаємося з різними труднощами. У багатьох містах Волині влада не виділяла земельних ділянок на будівництво наших храмів, монастирів. Також інші конфесії втручалися не на нашу користь у вирішенні таких питань. Наприклад, в Шацьку Московський патріархат заблокував виділення земельної ділянки для будівництва нашої церкви. Загалом же, ми живемо мирно з усіма конфесіями у місті та області.

– А як щодо монахів чину святого Василія Великого? Скільки монастирів є на території Україні? Де вони знаходяться?
– В Україні є близько 30 Василіянських монастирів, які поділяються на дві провінції. На Закарпатті є провінція Святого Миколая, вся інша територія країни називається провінцією Найсвятішого Спасителя. Монастирі розкинуті по цілій Україні, не лише на території Волині та Галичини. Є монастирі на Сході, на Донеччині, на Харківщині, Київщині, на Вінниччині, у Херсоні.

– А скільки таких монастирів є на Волині?
– На Волині діє два монастирі святого Василія Великого, а саме у Луцьку і у Володимирі-Волинському. Звісно, колись на території етнічної Волині було понад сто монастирів святого Василія Великого. На жаль, із скасуванням на землях царської Росії Унійної Церкви були скасовані і монастирі. Сьогодні багато монастирів, які колись збудували монахи-василіяни, існують навіть тут поруч.

Це і теперішня Хрестовоздвиженська церква, де є пам’ятна таблиця, яка засвідчує, що це монастир святого Василія Великого XVII століття. Колись і у селі Жидичин був наш монастир, у Піддубцях та у багатьох інших містах включно з Почаєвською Лаврою.

– Монастирський храм, у якому ми знаходимося, будується вже протягом багатьох років. Розкажіть про це, будь ласка?
– Триває це будівництво 18 років. Цей храм є величним і буде окрасою всієї Волині. Автором проекту храму є Андрош Бідзіля.

У Луцьку монастир відновлено у 1993 році. Звичайно, на початку був лише один священик, отець Григорій Бардак, ЧСВВ. Пізніше зібралася невеличка громада вірних, котрі приходили на молитву спільно з монахами. Так з’явилася потреба монастиря і церкви. Будівництво цієї церкви почалося у 1999 році, коли настоятелем був отець Дмитро Григорак, теперішній єпископ Бучацької єпархії.

Від 1995 року саме на цьому місці за адресою Карпенка–Карого, 5 у Луцьку почав діяти наш монастир. У 1995 році силами парафіян та священиків була збудована тимчасова капличка, де відправлялася Служба Божа і де до 2007 року жили монахи. До 5 жовтня 2008 року ми відправляли там богослужіння. Умови були «спартанські». Особливо у часи найбільших холодів і найбільшого тепла. Оскільки капличка – металева, то узимку в ній було дуже холодно, а влітку – дуже спекотно. У жовтні 2008 року ми освятили нижній храм, і наступного року святкуватимемо 10 років відтоді, як тут молимося.

Варто зауважити, що ми знаходимося у комплексі монастиря святого Василія Великого. До цього комплексу належить не лише монастир, а й приміщення храму, Недільної школи.

– Скільки монахів у монастирі є сьогодні? Чим вони займаються?
– Сьогодні у нашому монастирі проживає 8 монахів. Шість священиків і двоє братів. Чим займаються монахи? Найкоротше можна описати нашу діяльність як молитву і працю. Будівництво храму забирає багато зусиль, але багато часу ми приділяємо й молитві. Кожного дня маємо Утреню, Службу Божу, Вечірню. Провадимо невеличке господарство, доглядаємо за садом, вуликами тощо.

– При монастирі є храм, парафія святого Василія Великого. Які спільноти діють при цій парафії?
– Парафія святого Василія Великого – це найбільша парафія у Луцькому екзархаті. При ній діють різні спільноти для парафіян. Найбільшим помічником тут є спільнота «Українська молодь – Христові!». Це молоді люди, котрі бачать потребу жити згідно з Божими заповідями. Вони багато допомагають священикам, й самі користають з їхніх порад. Також є спільнота «Апостольство молитви», до котрої належать ті, хто молиться за священиків і допомагає молитовно тим, хто цього потребує. Є художня студія, яку очолює Тетяна Мялковська.

Є аматорський театр «Алeтея», заснований отцем Августином Запоточним, ЧСВВ та парафіянкою храму Іриною Бурко. Вони написали багато різних вистав, з якими подорожували Західною Україною. Важливою на парафії є Недільна школа. Займаються нею отці з допомогою парафіян, які мають педагогічну і богословську освіту. Недільну школу відвідують близько 50 дітей. Вони мають можливість вивчати Божі Заповіді і традиції своєї Церкви. Ми хочемо, щоб кожен християнин був свідомим і цю віру, яку передали предки, розумів. При нашому монастирі діють і спільноти Анонімних алкоголіків, і спільнота «Аланон» для родин тих осіб, які стали узалежненими.

– Ще одна нещодавна подія в Українській Греко-Католицькій Церкві – смерть Блаженнішого Любомира Гузара, чи можете Ви поділитися своїми спогадами про нього?
– У 2010 році в Луцькому екзархаті відбувалася сесія постійного Синоду Української Греко-Католицької Церкви. Цю сесію очолював Глава нашої церкви, у той час – Блаженніший Любомир Гузар. Він мешкав тут – у нашому монастирі. Це була надзвичайна подія і радість для нас – спілкуватися з такою особою.

Тоді він вже мав проблеми із зором і на трепезу приходив завчасно, на півгодини раніше, щоб його не обминали у коридорі. Я любив теж приходити заздалегідь задля можливості з ним поспілкуватися. Це був надзвичайний співрозмовник, з унікальною пам’яттю, з унікальною повагою до слухача.

Він вслухався у кожне слово, яке я говорив, також багато повчав нас, багато добрих спогадів про нього залишилося. Він зробив запис у монастирській хроніці й благословив нашу монашу спільноту й парафію. І це благословення ми відчуваємо й до нині.

ТЕКСТ – Олена ЛАУЩЕНКО, ФОТО – Павло БЕРЕЗЮК

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

four × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh