З 3 березня 2020 року в УГКЦ стартує набір нового навчального курсу для священників – МАПа. Цього року навчання відбуватиметься у Києві та Львові.
Напередодні розмовляємо з о. Ростиславом Пендюком, головою Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ, про навчальний курс, його місію і завдання, а також шукаємо відповіді на непопулярні, важкі, проте надзвичайно необхідні запитання, які стосуються християнського молодіжного лідерства, комунікацій, соцмереж, зрештою місця і ролі грошей у Церкві…
Отче Ростиславе, знаємо, що Патріарша комісія у справах молоді УГКЦ пишається чудовим навчальним проєктом для священників. Розкажіть, будь ласка, детальніше, що таке МАПа? Звідки з’явилася ідея курсу? У чому його мета і завдання?
Насамперед зазначу, що МАПа – це Молодіжний апостолят парафій. Ми з о. Петром Верхоляком випадково опинилися на навчальному курсі “Управління неприбутковими організаціями” в УКУ. Наше навчання відкрило для нас багато всього цікавого і невідомого. Цей курс відразу припав нам до смаку. На ньому ми навчалися загальних принципів управління різноманітними процесами, а також різноманітних способів про них розповідати іншим. Ми відразу старалися перекладати новий досвід на свою працю в Церкві. Після завершення навчання в мене залишився післясмак, що це було справді цікаво, натхненно і корисно. Саме тоді почала з’являтися думка, що необхідно щось таке зробити в Церкві, особливо для священників, бо маємо багато душпастирів, які роблять гарні речі, але не завжди це має добрий результат. Тож священники теж потребують навчання. Перед стартом курсу я радився зі священниками, запитував поради в єпископів. Близько двох років ми осмислювали цю інформацію. Так народилася ідея курсу МАПа – Молодіжний апостолят парафії.
Хто є цільовою аудиторією курсу? Чи лише ті священники, які співпрацюють із молоддю?
Цільова аудиторія нашого курсу особлива. Це священники, які хочуть вчитися. Це ще й основна умова для участі в курсі.
Які пріоритети визначаєте для курсу МАПа?
Ми намагаємося відкрити учасникам ширший світ знань. Один мій товариш ставить цікаве запитання: як ви вважаєте, що краще робити – правильні речі чи робити правильно речі? Відповідь проста: потрібно правильно робити правильні речі. Маю чітке відчуття, що ми в Церкві зазвичай робимо правильні речі. Ми маємо неймовірну місію – творимо простір для зустрічі людини і Бога. Що може бути кращим? Переконаний, що ми робимо дуже правильні речі, проте далеко не завжди ми їх робимо правильно. Завданням нашого курсу є навчити священників правильно робити речі. Ми даємо інструменти, які дозволяють працювати більш якісно. Ми стараємося запрошувати професійних викладачів, які вміють заохотити учасників працювати над собою. У наш час здобути інформацію нескладно, але сам факт прослуханої лекції не робить тебе фахівцем у цій галузі. Це вміння з’являється після практичного використання. Наші учасники мають дуже багато практики.
За яким критерієм ви підбираєте викладачів курсу?
Передусім це високопрофесійні люди. Багато з них є знаними в Україні, адже вони працюють з урядом, великими компаніями, провідними медіа чи громадськими організаціями. Хочу подякувати цим людям і Богові за цей досвід, бо я побачив, що ці люди попри свою «зірковість» є відкритими до співпраці з Церквою і готові допомагати.
Як формувалася сама програма курсу?
Частково з власного досвіду. Відразу зазначу, що програма курсу змінюватиметься. Я точно знаю, що цьогорічна програма буде не така, як торішня. У нашій комісії ми маємо практику після кожного проєкту критично його аналізувати і оцінювати. Особисто зараз відвідую священників, які вчилися в попередні роки для того, щоб з ними поспілкуватися і зробити певні висновки, щоб покращити програму. Нещодавно кілька священників мені сказали, що їм бракує вміння доносити свої ідеї. Часто проблема полягає в тому, що ідея є вдалою, проте ми не знаємо, як її подати. Над цим цього року більше працюватимемо.
Який найцінніший досвід МАПи?
Можу сказати про особистий досвід. Я зустрів на цьому курсі 60 неймовірних і дуже натхненних священників із різних єпархій та екзархатів нашої Церкви. Кожен із них є цінним скарбом Церкви. Найважливішим їхнім талантом є небайдужість. Надихаюся, коли бачу людину, яка готова жертвувати своїм часом і коштами для того, щоб стати кращим душпастирем. Коли я розказував єпископам про курс і програму, одразу просив: не делегуйте нікого на цей курс. Якщо хтось прийде з примусу, то з цього нічого не буде. Друга річ – це результат. Мені видається, що ми в Церкві багато говоримо про ідеї, а замало дивимося на результат нашої діяльності. Звісно, найважливіша зустріч людини із Творцем відбувається в тиші серця, а цього неможливо зафіксувати на фотоапарат чи виміряти цифрами. Проте ми можемо також у Церкві ставити собі якісь вимірні цілі і їх досягати. Пишаюся, що наші випускники досягли доброго результату. Вони роблять цікаві та якісні речі.
Водночас наголошую: не думаю, що всім священникам варто йти вчитися на МАПу. Кожен має свою харизму і свою місію. Хтось є чудовим проповідником, інший – духівником і сповідником, ще хтось займається науковою діяльністю, як богослов. Наш курс передовсім для парафіяльних священників, які готові у своєму служінні до активної діяльності, організації різних подій тощо.
Чи планується знову старт МАПи? Якщо так, то коли і куди потрібно звертатися учасникам, щоб зареєстуватися?
Так, набір нового курсу плануємо розпочати вже 3 березня. При цьому маємо намір набрати цього року дві групи: одна навчатиметься у Львові, а інша – в Києві.
Основними напрямками, яких ви навчаєте, є: лідерство, комунікація, управління проєктами та фінансами. Яким, на вашу думку, має бути християнський лідер? Які його критерії, особливо, коли мова йде про священника?
Мені дуже близькою є думка Блаженнішого Любомира, яку він висловив, коли його спитали про те, ким він мріє бути. Він відповів, що хоче бути людиною. Мабуть, не всі усвідомили глибину цих слів, а для мене така думка є дуже близькою. Тільки людина в іншій людині зможе бачити людину. Отож добрий лідер передусім є особою, яка усвідомлює свою гідність і цінує її в іншій людині. По-друге, він є цілісним: виконуй те, що обіцяєш і про що навчаєш. В іншому випадку твоє лідерство автоматично нівелюється. По-третє, справжній християнський лідер вчиться довіряти іншим людям. По-четверте, лідер не боїться помилятися. Помилки повинні стати найціннішим досвідом і найкращою школою. Я вже не вірю тепер у прислів’я, що мудрі люди вчаться на чужих помилках. Ні, мудрі люди вчаться на своїх помилках.
Хто для вас є найбільш яскравим прикладом молодіжного християнського лідера?
Насамперед Іван Павло ІІ. У ньому неймовірно поєдналася глибина і простота людяності та відкритості. А ще – Блаженніший Любомир. Пригадую, як за пів року до його смерті ми мали невелику нараду в Княжичах. Блаженніший зібрав людей, причетних до молоді, і закликав працювати для молоді, щоб рятувати ситуацію, наголошуючи, наскільки молодь є важливою для Церкви. Він не міг заспокоїтися, прагнув рятувати молодь. Я б дуже хотів, щоб ми всі так переймалися своєю місією і місією нашої Церкви.
Що стосується комунікації. Як би ви оцінили сучасну ситуацію з комунікацією у Церкві, особливо між священниками і молоддю?
Ситуація є доволі поганою, бо ми не усвідомлюємо цієї проблеми, хоча останнім часом почали відбуватися позитивні зрушення. Ми часто не задумуємося, що сучасні молоді особи народилися і виросли в інформаційну добу. Інформаційне поле – це їхній кисень. Якщо ми не попадаємо на їхню хвилю, то нас просто нема в їхньому світогляді.
Які засоби комунікації, на Вашу думку, повинен використовувати сьогодні, у ХХІ столітті, священник? Наскільки він повинен бути активним у соціальних мережах? Бо хтось каже, що це чудовий інструмент, а хтось – що соціальні мережі лише є пожирачами часу та ілюзією віртуального світу. Де золота середина?
Якщо говорити про соціальні мережі, то ви слушно зауважили, що це – інструмент. Будь-який інструмент можна використовувати як на добро, так і на зло. Тим інструментом необхідно навчитися правильно користуватися. Коли моя дочка їде у подорож і я її прошу написати мені, як у неї справи, то вона мене запитує: “Тату, а навіщо сторіси в Інстаграмі?” Це їхній спосіб мислення. Вона певною мірою має рацію, бо я зайшов в інстаграм і все послідовно побачив. А ми кажемо, що це не потрібно. Тоді нас для них не існує. У соцмережах важливо бути чесними. Не грати в гру, а залишатися собою за будь-яких обставин. І звісно, у соцмережах ми не маємо забувати про те, чого від нас очікують, як від християн.
Чому священикам важливо мати управлінські навички у сфері проєктів і фінансів? Чим це може бути корисним для парафії?
Слово “проєкт” ми часто хибно сприймаємо суто як текст, який подається жертводавцям в очікуванні на отримання коштів. Насправді, проєкт – це обмежена в часі, запланована на певний результат дія. Для успішного проєкту важливо кожну свою дію ретельно спланувати. Повторюсь про необхідність правильно працювати. Для цього є кілька базових етапів: серед них – аналіз, план, комунікація. Управління проєктами – це, власне, про те, як це правильно робити.
Щодо фінансів – це така тема, про яку ми водночас думаємо і її соромимося. Насправді гроші є ні добрими, ні поганими. Вони є необхідним інструментом, який потребує розумного підходу. Під час нашого курсу священники мають можливість навчитися розумно послуговуватися цим інструментом як у своєму приватному житті, так і в парафії. У цій ситуації найбільш вдалим прикладом є особа митрополита Андрея Шептицького. Саме завдяки коштам і мудрому підходу до них він зробив неймовірні справи. Проте ніхто не посміє його звинуватити в грошолюбстві. Колись п. Свереда ділився інформацією, що, за сучасним курсом, Шептицький оперував приблизно 12 мільярдами доларів. Без цих грошей не було б ні музеїв, ні лічниць, нічого. Гроші можуть служити великим цілям, якщо ними мудро послуговуватися.
Сьогодні в Україні і, зокрема, в Церкві маємо, можна сказати, кризову ситуацію в молодіжних спільнотах. У бізнесі є таке поняття, як “кризовий менеджер”. На вашу думку, чи потрібен такий менеджер у Церкві? Яким він би мав бути і чи здобувають такі навички священники на курсі МАПа?
Я не знаю про існування кризових менеджерів у Церкві, але точно розумію, що щось подібне нам дуже потрібно. Маю свою думку щодо спільнот, бо великою дурницею є всім робити те саме і очікувати різних результатів. Якщо ми кілька разів щось спробували і це не запрацювало, то потрібно мати відвагу поставити непрості запитання. Найважливішою місією МАПи є навчити священників нестандартного бачення. Те, що працювало 20 років тому, не повинно працювати і зараз. Дуже цінним досвідом є слухання. Заохочую вас відважитися слухати: отак сісти поруч із молодою людиною і слухати півтори години, не коментуючи, а лише записуючи думки. Переконаний, що дізнаєтеся багато цікавого. Ми маємо навчитися слухати. Якщо потяг спільнот буксує, то треба зовсім по-іншому на них подивитися.
Хто є вашим джерелом натхнення і про що найбільше мрієте як голова Патріаршої молодіжної комісії?
Я не можу вичерпно відповісти на це запитання. Мені казали, що я давно мав би втратити натхнення, але чомусь не втрачаю. Насамперед моїм натхненням є Господь, і це не просто слова. Вірю, що Він мене сюди делегував, і впевнений, що Він мене про це запитає. Я в Його винограднику працюю. Думка про це мені допомагає. Приємно також, коли бачу позитивні емоції і наслідки своєї праці. Священники, яких ми навчали, тепер самі стають вчителями і допомагають іншим людям, зокрема на Сході. Звісно, ми, як люди, потребуємо чути “дякую”. Я не вважаю, що це гординя. Мені приємно, коли кажуть “дякую”.
Якщо підсумувати одним реченням, МАПа – це про що і для кого?
МАПа – це можливість стати ще кращим священником тому, хто вже є добрим і активним душпастирем.
Розмовляла Христина Кутнів
