Основна перемога АТО – це зміна свідомості людей

Андрій Хілінський, мешканець Володимира-Волинського, що на Волині, лейтенант, командир механізованого взводу 51 Окремої механізованої бригади. В армію прийшов на початку квітня. Коли проходив медичну комісію, візу у військо отримав також від свого батька, який у ній був лікарем-хірургом. Андрій належить до нового типу молодих українських командирів. Освічений, ерудований, комунікабельний, здатний мислити аналітично, він справляє належне враження. У спілкуванні з Андрієм відчувається оптимізм, тверезе мислення та бажання перемогти ворога. Хотілось би сподіватися, що такі офіцери в майбутньому очолюватимуть українські збройні сили і куватимуть перемоги українського війська. Андрій отримав поранення на підступах до Савур-могили 28 липня. Зараз лікується у Луцькому військовому госпіталі, де ми з ним і зустрілися.

– Я родом з Володимира-Волинського і проживаю там. Служу лейтенантом, командиром механізованого взводу 51 Окремої механізованої бригади. До армії мене викликали 8 квітня. У медичній комісії, яку я проходив, лікарем-хірургом був мій батько. У мене ніколи не виникало думки “відкосити” від армії, скориставшись цим фактом, – розповідає Андрій Хілінський. – Після цього наша група солдат проходила бойове злагодження на полігоні під містом Рівне. А вже 9 травня сіли в потяг та вирушили в невідомому напрямку. Під’їжджаючи до місця призначення, дізналися, що нас спрямували в Донецьку область. Мої батьки до останнього вірили, що я стою під Полтавою. Не хотів їх турбувати даремно. Думаю, що так робить чимало українських солдат. Навіть про моє поранення 28 липня батьки дізналися лише 1 серпня. Тоді я вже був в Луцьку.

– Розкажи про бойовий шлях твоєї військової частини

– З 13 травня до 24 липня наша військова частина переважно забезпечувала охорону блокпостів. Блокпости були розташовані за 20-30 км від Донецька. За 7 км від нашого останнього блокпосту розташовувався пост ДНР. Ситуація була напруженою щодня і щоночі. Відбувалися перестрілки. Однак дійсно активних бойових дій у цей період нашою частиною не велося. Так, нас обстрілювали уночі і ми відповідали вогнем. Однак відкритого бою з російськими терористами не було.

26 липня ми, згідно з отриманим наказом, вирушили колоною до Савур-могили для підтримки 72-ї бригади, яка зазнала там серйозних втрат. Савур-могила – це стратегічна висота в Донецькій області. За словами місцевих мешканців, звідти в хорошу погоду навіть видно Азовське море. А відстань туди не менше як 40-50 км. На підступах до висоти ми попали в засідку. нас серйозно обстрілювали. Весь перелік зброї, з якої вівся вогонь, я назвати не можу, бо не знаю. Це був хаотичний бій, скрізь лунали вибухи. Я “зловив” мінометну міну. Російській сепаратисти цілилися по бойовій техніці. А коригувальники з висот допомагали їм вести прицільний вогонь по наших хлопцях. Мене поранили на підступах до Савур-могили. Снаряд розірвався на відстані 2 метрів. Коли я прийшов до тями, то зрозумів чим мене поранили, побачивши неподалік ямку від снаряду. Крім мене, поранення отримали ще кілька хлопців. На щастя, поранення в усіх виявилися не смертельні і наші життя вдалося врятувати.

– Як місцеве населення ставилось до вас і загалом до українських солдат? Чи правда те, що українській армії там не дуже раді?

– Ставлення місцевих мешканців до української армії було двояке. Утім, більшість мешканців Донбасу нас активно підтримувала. Моє ставлення до цієї війни і нашої місії на сході значною мірою сформувалося після одного випадку. Коли ми лише прибули в Донецьку область, у кожного в голові було питання: чого ми, з Західної України, тут, а місцеві нічого не роблять, щоб протистояти окупантам? Але одного дня приїхали місцеві жителі. Хто давав молоко, хто мед, цигарки, харчі. Я стояв на дорозі і одна жіночка принесла нам продукти. Я подякував їй за допомогу. А вона каже: ні хлопці, це ми вам дякуємо, що ви тут стоїте. В мене та в моїх побратимів по зброї мало скупа сльоза не потекла. Прийшло чітке усвідомлення, що ми тут потрібні. І на сході є люди, заради яких варто там перебувати.

Багато людей приїжджали до нас, запитували що потрібно. Везли все – що треба і що не треба. У нас на блокпосту навіть стара пральна машинка була. Ми спочатку відмовлялися її брати, але нам сказали: хлопці, ваша справа – воювати, а наша – забезпечити, щоб ви ні про що більше не думали і де його дістати.

Хоча траплялися люди, які відносилися негативно і були нам нераді. “Скоро прийде ДНР, вас розбомбить, навіщо ви сюди приїхали”, казали вони. А багато людей взагалі мовчали, Тому їхні думки мені невідомі. Однак після двох місяців розгулу російських банд багато жителів регіону поміняло свою думку про Україну. Наприклад, ще у травні, коли повз сусідню бригаду проїжджали місцеві, вони у відповідь на гасло “Слава Україні!” казали: ні, ви нам такого не кажіть, ми цього не підтримуємо. Проте через два місяці, ті самі ж люди вже кричать: “Слава Україні! – Героям слава!”

– Як справи із забезпеченням армії амуніцією, боєприпасами? Чи були у вашої військової частини якісь проблеми з цим?

– Якщо говорити про 51-шу бригаду, то у ній загалом не вистачає амуніції і бронежилетів. І це є факт. Хоча прикрий випадок під Волновахою, де загинули наші побратими, став певним поштовхом у справі забезпечення нашої частини. Після Волновахи 51-шу ОМБ відправили на перепідготовку. Однак моя військова частина залишилась як добровольці. Нас було 364. У цей момент всі почали активно допомагати армії. Волонтери привозили бронежилети та все необхідне. Ми фактично були непогано укомплектовані. Хоча тих же тепловізорів я навіть в руках не тримав. Стосовно продуктів, то місцеве населення і армія повністю забезпечили нас усім необхідним, навіть понад міру. Бувало, що навозили стільки, що виникало питання: як це все з’їсти. Хоча без сутужних моментів також не обходилося. Велика проблема на сході – це проблема води. Зазвичай питною водою нас забезпечували місцеві. Хоча для інших потреб води не вистачало.

– Війна на сході це новітня російська-українська війна, зумовлена агресією Москви. Чи усі солдати, які перебувають на Донбасі, усвідомлюють, що це не просто протистояння з сепаратистами, а війна з небезпечним агресором та окупантом?

– Цю істину всі чудово зрозуміли та усвідомили. Хіба сепаратисти придбали “Град”, танки і артилерійську установки на “Сландо” чи “Аккро”? Коли ми поїхали на Савур-могилу, наша частина була оточена в кільце. Поранені, в тому числі і я, не могли тривалий час виїхати з зони бойових дій, бо нас обстрілювали. Наша зведена оперативно-тактична група утримувала Савур-могилу з 9 вечора 28 липня до 4 ранку 29 липня. І в той час, коли хлопці утримували Савур-могилу, по нас вівся артилерійський обстріл з російської території. А від Савур-могили до російського кордону 6 чи 7 км. Били по нас потужно. З артилерії. І це не були ДНР чи ЛНР, це були навчені російські військові!

В українських солдат на сході немає ніяких ілюзій про Росію і росіян як “братній, дружній” народ. Якщо навіть в когось були колись схожі думки, то вони давно зникли. Бо всі ми чудово побачили, хто з нами веде війну, хто вбиває українців. Це загарбницька брутальна агресія Росії. Найгірше ж в ній те, що вона прихована для всього світу і подається так, ніби Москва тут ні при чому.

– Українська армія свідомо руйнувалася тривалий період часу антиукраїнською владою і нашими ворогами з Москви. А як ти оцінюєш стан українського війська?

– На мою думку, армії завжди не буде вистачати чогось. Тому що немає меж вдосконалення. Але основний плюс поточного моменту, попри усі труднощі та проблеми, це зміна свідомості людей. Це і є невеличкою, а, в стратегічній перспективі, можливо, і досить великою перемогою. Якщо люди не хочуть воювати і битися з ворогом, то найкраща техніка і озброєння будуть мертвими і непотрібними в їх руках і не принесуть жодної користі. Якщо ж у солдата високий бойовий дух, який не зламати, то навіть з поганою технікою, перемагати можна. Зараз солдати настільки зміцніли духом, що це помітно навіть тут, в госпіталі. Ті, хто отримав поранення, не каже: все, я вже своє відвоював. Всі, з ким я спілкуюсь, кажуть: наші побратими залишились там, на війні, захищаючи країну проти агресора. І ми не дозволимо собі відсиджуватися тут, в тилу, коли видужаємо. Дай Бог, я буду здоровим і повернуся назад. І так говорить кожен. Треба розуміти, що є речі, які нас об’єднують і тримають докупи. Бо поодинці ми як ті ниточки, які легко порвати. Коли ж ми разом, то ніяка імперська Росія нас не переможе.

– Зараз лунає чимало нарікань на те, що серед генералітету Збройних Сил України є багато зайвих людей, які далекі від справжніх потреб армії. Також ходять чутки про зрадників, які зливають інформацію ворогу. Чи є певні підстави для таких суджень?

– Я думаю, що ці розмови мають певне підґрунтя. Збройним Силам також потрібна люстрація, очищення. Як і всій нашій країні. Без цього ми не зможемо рухатися вперед.

За той період, коли ми перебували на Савур-могилі і тримали цю висоту, у нас не було жодного пораненого і вся наша техніка була ціла. Усіх поранили на підступах до могили. Але коли по нас розпочався артилерійський обстріл з території Російської Федерації, ми не мали права відповідати вогнем у відповідь. І тоді комбат прийняв рішення відвести колону і зберегти людські життя. Зараз ним займається військова прокуратура. Мовляв, чому немає втрат і ціла техніка? Отже, ви не були на Савур-могилі! Я хочу сказати, що честь і хвала командиру за те, що він зберіг людські життя і відвів вчасно бійців. А тепер його хочуть зробити винним. Таким чином, у верхах армії й досі панує совковий підхід, коли треба взяти такого-то числа таке-то місто і виконати план за кількістю жертв.

Також для мене цілком очевидно, що російські терористи отримують інформацію про місце розташування українських військових і зазделегідь намічають позиції для обстрілу. Є злив інформації ворогу, і всі про це знають. Тому у нас попереду звісно непростий шлях становлення армії нового зразка. Але ми спільно його здолаємо і дамо відсіч російським окупантам.

Розмовляв Петро Герасименко

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

four × 4 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh