Олександр Щерба: Час нагадати, що таке Америка – «Не місце, а ідея, за яку варто боротися»

В день інаугурації Джо Байдена CNN надрукувало статтю посла України в Австрії Олександра Щерби. Про Америку та Україну.

АМЕРИКА МОЖЕ ЗНОВУ БУТИ НАТХНЕННЯМ ДЛЯ СВІТУ

Події 6 січня шокували до глибини душі тисячі людей за межами Сполучених Штатів. Коли по телевізору вперше пішли жахливі кадри заколоту, мені пригадався серпень 2018 року. Америка прощалася з Джоном МакКейном. Політичні лідери – республіканці та демократи — зібралися разом навколо труни у знаменитій капітолійській Ротонді. Той сумний день був також і найвищою точкою в моральному плані. Одною з багатьох у цьому священному місці, яке називається Капітолієм. Неймовірний контраст порівняно з тим, що світ побачив 6 січня 2021 року. То була найнижча точка.

Я переконаний, що Америка переживе ненависть деяких американців, — але, як і багатьом людям по всьому світу, мені було боляче. Я не маю права судити, але я маю право на цей біль. Мені боляче бачити Америку такою. «Я любив її за її порядність, за її віру в мудрість, за справедливість і доброту її людей. Я любив її, тому що це не просто місце, а ідея, за яку варто боротися», – казав Джон МакКейн. Америка – це рідний дім для мільйонів, але «сяюче місто на пагорбі» для мільярдів, таких як я, хто не є американцем, але вірить у свободу, правду, повагу. Тому, будь ласка, не сприймайте як втручання, коли ці люди беруть до серця нинішні тривожні часи в Америці, ніби це їхня власна біда.

Мені також боляче, коли проводять хибні паралелі між двома українськими революціями з одного боку та подіями 6 січня з іншого. Для початку, українська Помаранчева революція 2004 року була на 100% мирною. В той рік українська влада (підбурена Росією) зробила все, аби спровокувати насильство. Вона привезла в Київ тисячі східних українців, здебільшого, шахтарів, у надії, що ті почнуть битися з протестуючими. Але вийшло інакше. Ніхто не хотів битися. Натомість, Майдан 2004 року був посланням миру. Люди ділилися одягом, харчами, дарували поліції квіти. Те, що мало бути моментом розколу, стало моментом єдності. Коротким, але незабутнім.

У 2013-14 роках влада, знову ж таки з подачі Росії, зробила мирний протест неможливим. Все почалося з того, що поліція побила сотні людей, аби придушити протест. Наступного ранку на місці сотень були тисячі. Майдан був наповнений людьми — фотографії обійшли весь світ. Але мало хто за межами України знав, що весь простір під Майданом заповнений бутіками та магазинами одягу. Жоден з них не був розгромлений за три революційні місяці. І навіть коли десятки протестуючих були брутально вбиті на третій місяць революції, вона не перетворилася на злобний натовпі. Злобний натовп прийшов пізніше — з російською окупацією на Донбасі.

Моя думка проста: є різниця між людьми, які обмануті та сліпі у своїй злобі, і людьми, які борються за свободу. Дві українські революції не були бунтом. Вони увійдуть в історію як моменти гордості. Натомість події 6 січня 2021 року будуть покриті ганьбою.

Багато років тому я закохався в Америку, про яку казав Джон МакКейн. У моєму особистому випадку, це була американська глибинка — Нью-Гемпшир. Місце, де я провів три тижні по студентському обміну, коли Радянський Союз ще був живий. То був березень 1991 року. У Москві, звідки ми вилітали, ішов сніг, а у Вашингтоні вже майже цвіли вишні. Відчуття було нереальне, як ніби я потрапив у телевізор. А потім ми приїхали в Нью-Гемпшир — і це вже було інше відчуття. Ніби я потрапив у роман Марка Твена. Там я зустрів найтепліших, милих, веселих, найбільш небайдужих людей, яких коли-небудь бачив.

Вони не були “America first”. Їм було діло до інших. Вони змінили мій світ, зробили його більшим і світлішим. Я став дипломатом, аби зустрічати на своєму шляху побільше таких людей. Це те, що Америка вміє робити: змінювати світ. То була Америка Джона Макейна. Мені хотілось би, аби ця Америка повернулася за президентства Джо Байдена. Можливо, я помиляюся, але для мене, стороннього спостерігача, її повернення – це єдиний спосіб зробити Америку «знову великою».

Останні чотири роки ні США, ні світ загалом не показали себе великими. Трансатлантична партнерство послабилося. Європа не розуміла Америку, Америка була байдужа до Європи. Несвобода, на чолі з Володимиром Путіним, перейшла у наступ. Росія нападала на своїх сусідів та псувала душі тих, на кого не могла напасти. Вільний світ почав розвалюватися. Путін зміг переконати мільйони людей, що Америка нічим не краще, ніж будь-яка інша держава — або навіть і гірша. Іноді здавалося що він переконав у цьому і Дональда Трампа.

Сподіваюся, що це зміниться за часів Джо Байдена. На короткий в історичному плані момент сяюче місто на пагорбі зникло під темною хмарою, але я знаю що це місто все ще там, воно все ще стоїть. Ті хто вірить у свободу, сподіваються, що хмара нарешті зникне. Ті, хто ненавидить свободу, сподіваються, що від міста залишаться уламки. Американцям варто показати, що ці останні не праві.

Почати можна з простої констатації: так, Америка краща. Час нагадати, що таке Америка. «Не місце, а ідея, за яку варто боротися».