Нинішня ситуація з оголошеною пандемією неоднозначно вплинула на наше життя, у тому числі й на життя Церкви. І це не просто – життя Церкви. Це – життя Церкви у світі. У цьому світі, про який говорить наш Спаситель: «Я вже більш не у світі, а вони у світі, і Я до Тебе йду. Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми! Бувши з ними у світі, Я беріг їх у Твоє ім’я; тих, яких Ти передав Мені, Я їх стеріг» (Ів.17,11-12).
Судячи з подій останніх кількох місяців, зроджується думка, що цією оголошеною пандемією, світ, про який говорить Спаситель, бажає випробувати нас, випробувати Церкву найперше на предмет віри. І як спостерігаємо, цей світ намагається виставити Церкву ізгоєм, бо за його подачею, мовляв, Пресвята Євхаристія є однією із основних причин поширення інфекції. Зусібіч сиплеться обман, лунають звинувачення, нагнітається страх, провокується нетерпимість тощо.
І це не є щось нове, адже Господь попереджує: «Ненавидить вас світ – то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ» (Ів.15,18-19).
Отож, є цілком очевидним, що християнин, відчуваючи зневагу від світу, вимушений постійно знаходитися на межі оцього зіткнення: духовне – матеріальне, святе – грішне, Боже – диявольське… І що тут є найважливішим: в даному відношенні не може бути компромісу. Жодного! Саме тому наш вибір завжди і постійно має бути однозначний, і його озвучує св. апостол Петро: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе – слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що Ти – Божий Святий» (Ів.6, 68-69). Саме такою, і лише такою, повинна бути відповідь на поставлене кожному з нас питання: за Кого ми маємо Ісуса Христа?
Питання Пресвятої Євхаристії завжди було неоднозначним, і спокусник часто застосовує різні двозначності чи недоречні людські висловлювання, щоб маніпулювати свідомістю християнина. Однак, віруюча людина належно сприймає слова Ісуса Христа, як читаємо: «Хто споживає Тіло Моє і Кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я – в ньому. Як Мене Отець живий послав, і Я Отцем живу, так і той хто споживає Мене, житиме Мною. (…) Хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме» (Ів.6,56-58). Тож, читаючи, бачимо і переконуємось у тому, що Господь говорить цілком однозначно, без жодних натяків.
Оголошена пандемія, і як її наслідок – карантин, сильно оголили нерв нашої віри, висунувши «вбивчий» арґумент – мовляв, Святе Причастя є одним із найбільших засобів передачі заразної інфекції. Бо, мовляв, всі бажаючі запричащатися, причащаються з однієї Чаші і однією ложечкою. Тож, відповідно, повинна бути серйозна реакція! І вона, це реакція, не забарилася: на поважних форумах навіть піднімалося питання, щоб взагалі (!) заборонити людям причащатися! Про якусь меншу і слабшу реакцію тут не будемо говорити, – ми самі її спостерігаємо і не завжди з нею погоджуємося. Буває, що у сумлінні іноді навіть бунтуємо…
Але тут суть в іншому. Просто наступив такий момент, коли на питання Ісуса Христа – «За кого мають люди Сина Чоловічого?» – окремі люди, а відповідно – і кожен з нас, дає вичерпну відповідь своїм відношенням до Пресвятої Євхаристії. І це вже не є якесь опитування, чи референдум – тут на перше місце виходять наші розум і віра: чи правильно, і наскільки правильно ми чинимо у даному відношенні; наскільки ми щирі, чи трохи лукавимо у трактуванні однозначних речей…
Погодімося, що для правдиво віруючого християнина Пресвята Євхаристія це не є просто хліб і вино, це є Сам Господь Ісус Христос, Який промовляє і запрошує: «Прийміть їжте – це є Тіло Моє… Пийте з неї всі – це є Кров Моя…» Тож, приймаючи у своє серце Спасителя, віруюча людина не може прийняти того, що їй намагаються нав’язати, – мовляв, з Чаші можна отримати вбивчий вірус. Це – повний абсурд!!! Адже, усякий вірус і усяка інфекція є зло. А апостол Іван говорить: «Бог є любов» (1Ів.4,16). Любов не може чинити найменшого зла. Любов – любить!
В даному випадку спостерігаємо явний обман і маніпуляцію. Логіка підказує, що кожен може дати лише те, чим володіє. Власником гріху, і, відповідно, власником зла є диявол, тож саме він його пропонує і його поширює. Суттєвою ознакою диявола є брехня, котру ми спостерігаємо на кожному місці, зокрема, й тепер. Про це, звертаючись до фарисеїв, говорить Ісус Христос: «Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Ів.8,44).
А неправду належить усунути…
О. Іван Галімурка, адміністратор храму Ольги і Єлизавети у Львові
