Учора, в 100-ту річницю Фатімських об`явлень, та Коронація фігури Фатімської Матері Божої в Крисовичах Львівській архідієцезії, українськими католиками сколихнула несподівана новина, яку оголосив Апостольський Нунцій в Україні Архієпископ Клаудіо Ґуджеротті про те, що Папа Франциск призначив ще одного єпископа-помічника Львівської архідієцезії – отця Едварда Каву OFMConv. І вчора вечором новопризначений єпископ дав спеціальне інтерв`ю для КМЦ, щодо найближчих планів.
– Отче, хто зі святих чи священиків для Вас взірець для наслідування?
Дуже значна для мене постать святого Павла: його ревність, особливе завдання щодо євангелізації язичників і численні подорожі. Я часто думаю про момент навернення святого Павла, яке відбувається з таким запалом.
Щодо святих єпископів, то в кожній конкретній ситуації присутні окремі риси святості. Але, мабуть, більше вплинули на мене єпископи, які не проголошені Церквою святими, але які були тут, в Україні, під час переслідувань і мали великий вплив на оточення. І сьогодні вони стоять перед моїми очима як приклад. Наприклад, отець Рафал Керницький, який у непростий радянський час присвятив життя служінню. Чи Ян Ольшанський. Я колись зустрічався з ним – уже як семінарист, коли приїздив із Росії – і зберіг дуже позитивний образ. І, звісно, єпископ Станіслав Падевський. Коли я був молодим священиком, він мене призначив настоятелем у Кременчуку. Усі ці люди мали вплив на мене, залишили слід у моєму житті як добрі пастирі, як люблячі батьки.
– Хто Ваш покровитель?
Звуть мене Едвард, але за покровителя маю ще святого архангела Михаїла, чиє ім’я отримав у Таїнстві Миропомазання. А ще 13 жовтня маємо спомин Гонората Козьмінського – тож у мене покровителів аж троє.
– Які слова з Біблії завжди підтримували Вас? І які слова і символи Ви обрали для єпископського герба?
Щодо повсякденного девізу, то будь-які реколекції починаю з Йоана 3, 16: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним». Однак за єпископський девіз я взяв мотто святої пам’яті єпископа Станіслава Падевського. Це слова з Одкровення 17, 14: «Agnus Vincet» – «Агнець переможе». А герб поки існує тільки в моїй уяві. На ньому напевно буде францисканський хрест, аби підкреслити духовність, у якій я зростав і яка мала вплив на мою християнську формацію. Буде також агнець, щоби показати особу самого Ісуса, і Святе Писання – пристрасть усього мого життя, адже мета мого священства – проголошувати Добру Новину, Слово Боже. Такі три елементи.
– Ви, як і новопризначений єпископ Віталій Кривицький, багато уваги приділяєте молоді. Як після призначення, залишитеся в душпастирстві молоді?
Сподіваюся, що ситуація зміниться навіть на краще, що матиму ще більше можливостей для роботи з молодими людьми. Що ця моя діяльність, яка обмежувалася парафією, розшириться й охопить цілу архідієцезію. Зараз багато української молоді прагне кудись виїхати, шукати кращого життя. А я хочу сказати, що краще жити можна й тут, якщо бути з Ісусом. І маю надію, що зможу якось поєднати єпископську працю й роботу з молоддю. Наприклад, і надалі проводитиму біблійні зустрічі з тими групами, які в мене є зараз.
– Які церковні спільноти були найважливіші для Вашої формації?
Працюючи в різних парафіях і містах, я зустрічався та співпрацював із різними групами. У Києві, приміром, мав дуже хороші стосунки з рухом Віднови у Святому Дусі. Також, хоч і не належу до Неокатехуменату, служив у неокатехуменальних спільнотах. На Хмельниччині добре співпрацював із Домашньою Церквою, францисканською молоддю, з Третім орденом святого Франциска, з Оазою. На мою думку, це велике багатство – кожна харизма кожної окремої формації. А їх є в Україні чимало. Принаймні з частиною мені вдалося познайомитися, і скажу щиро, що досвід спілкування з кожною з них груп був для мене коштовний. Я в кожній черпав для себе щось нове, щось від Бога, Який якось по-особливому був присутній у них.
– Ви ще й капелан, провадили багато волонтерських справ. Чи вплинув цей досвід на Ваші переконання – як громадянина України та як відданої Богові людини?
(Сміється) Капелан чи ним був? А досвід безперечно вплинув. Від першої поїздки на Схід повністю змінилися мої погляди, світогляд. Я завжди був певен, що все, пов’язане з війною, – це не моє, адже ми, християни, покликані нести мир. І старався обходити питання конфліктів. Тим більше, що в Україні є багато таких конфліктних ситуацій, а для мене це завжди було чуже. Але там я побачив, що цих місць не треба обминати, що, навпаки, потрібно туди, де найважче, входити з тим даром миру, який Бог дає мені для того, щоб я передавав його іншим людям. На Сході, перебуваючи з військовими, а останнього разу й посеред мирного населення тих регіонів, я навчився розділяти з ними те, що вони переживають. А це змінило моє мислення. Дозволило відчути, що я таки є сином своєї землі, громадянином України. Хочу бути в тому, що переживає моя країна, бо це частина мене. І я себе повністю ототожнюю з цим народом, усією Україною.
– То чи будете, вже як єпископ, працювати на Сході й далі?
Я навіть сьогодні про це думав. Коли повертався до Львова після номінації, дзвонили до мене кілька капеланів, питаючи: що тепер? І я собі кажу, що зараз треба якось роздивлятися, а потім далі співпрацюватимемо. Слава Богу, є багато волонтерів, Християнська Служба Порятунку, яка підтримує людей, аби вони перебували в руках Божих. Якщо матиму таку можливість, то таки хочу продовжувати, щоб допомагати навіть у тому разі, якщо не зможу поїхати сам. Заради того, щоби там євангелізувати, щоб нести Добру Новину.
– Папа призначив Вас єпископом у день канонізації дітей, Гіацинти і Франциска. Чи це для Вас знак?
Сама канонізація, ця дата і ювілейна річниця об’явлень – це для мене радість і великий знак того, що я справді перебуваю під покровом Марії. І якщо взяти святих дітей, то це теж конкретне завдання, яке дає мені Бог. Тільки потрібно буде розпізнавати вже потім, у щоденності, як я маю служити і яким бути пастирем.
– Чого побажаєте вірним католикам і всім українцям цього гарного дня, коли переплелися свято Фатімської Богородиці та Ваше призначення на єпископа?
Особливо хочу побажати вірним, щоб, попри загальний хаос, який ми переживаємо, усім нам вдавалося бачити, як Бог діє сьогодні. Особливо посеред нас, у тому, що Церква цього дня дала Україні. Це теж промовистий знак того, що ми справді є під серцем Божим, в епіцентрі Божого Провидіння. Сподіваюся, це пов’язано зі знаком, що таки прийде в нашу хату весна, відродження. У нашого народу дуже великий духовний потенціал, і маю надію, що цей потенціал також розвинеться, що ми прославлятимемо Бога й постіно житимемо в Божому Благословенні. Думаю, що колись саме від цього відродження в Україні піде відродження та оживлення і в Європу. Цього бажаю собі й усім вірянам нашої країни.
– Дякуємо за розмову
Розмовляла: Ірина Островська
