Люди звикли, що Я – є. Що можна завжди сказати «Господи, прости»

— Люба, у мене до тебе прохання, — Бог зупинився, зліз з велосипеда і зняв окуляри. Очі у нього були добрі, але після всіх колотнеч в моєму житті, я не знала, чого ще від нього чекати. Я продовжувала дивитися на нього, а він спокійно пив воду. – Важкий підйом був, але зате який вид!

— Що за прохання?

— Так, прохання. Мені треба зайнятися серйозними справами, ти б не могла пожити місяць чисто для себе, з любов’ю до себе, з задоволенням. Зайнятися тим, що тобі подобається, нічого не просити, нічого не планувати і не чекати? Так, ніби мене немає.

— Але ти ж є, — я доторкнулася вказівним пальцем до Бога.

— Звідки ти знаєш? Звідки ти знаєш, хто я насправді? Може, я – плід твоєї уяви, може, я просто твій внутрішній голос, інтуїція.

— У вигляді сорокарічного чоловіка, який обожнює лофери?

Бог розсміявся.

— Люди звикли, що я – є. Що можна завжди сказати «Господи, прости», і ніби як не було гидот. А потім забувається, і знову ллється сморід з нього, тому що завжди можна сказати «Господи, прости».

А якщо що не так – «Це все через тебе, Господи!». А якщо лінь, то «Зроби, Господи, і я більше ні про що не попрошу!». Коли ви навчитеся жити так, ніби мене немає?

— Ніби тебе немає? – я розгубилася. Було відчуття, що у мене відбирають землю з-під ніг, і я починаю провалюватися незрозуміло куди.

— Наче ти і є Бог. Мила, всього місяць. Поживи для себе всього 30 днів. Ти хочеш, щоб хтось полюбив тебе на все життя, а при цьому не можеш полюбити сама себе навіть на місяць.

— Цілий місяць…

— Всього місяць. Всього місяць. Час пролетить швидко, а я привезу тобі гарний магнітик.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

19 − 16 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh