Неможливість знайти роботу за гідну оплату в Україні штовхає наших громадян шукати щастя у Польщі

«Робота за кордоном! Вакансії для некваліфікованих працівників – від 1000 євро!» – оголошеннями про такі послуги зараз рясніє Інтернет.

Неможливість знайти роботу за гідну оплату в Україні штовхає наших громадян шукати щастя у сусідній державі. Проте реальність для багатьох виявляється не настільки привабливою, як здавалося: у сусідній державі заробітчан очікують непрості умови праці, суттєві видатки на їжу й проживання і не такі вже й високі зарплати.

Про те, як потрапити на роботу за кордон, скільки на це потрібно витратити коштів та часу і яким у підсумку може бути фінансовий результат, «Високому Замку» розповіла іванофранківка Ольга.

Як потрапляють «на гачок» посередників

Пані Ольга з Івано-Франків­щини втратила роботу наприкін­ці весни 2021 року. Знайти нове місце праці 48-річній жінці, у ро­дині якої двоє старших дітей – студенти, а найменший ще шко­ляр, не вдалося, тож вирішила їхати на заробітки за кордон. Пані Ольга ще ні разу не працю­вала поза межами України, тому звернулася до фірми-посеред­ника.

Оголошення про те, що три­ває набір некваліфікованих пра­цівників без знання мови на різні вакансії у Польщі, Ольга знайшла на сайті однієї з таких фірм. Там пропонували не лише послуги з підбору місця праці й офіційно­го працевлаштування, а й виго­товлення документів, і навіть су­провід координаторів і опіку над заробітчанином у різних непе­редбачуваних ситуаціях аж до повернення працівника в Украї­ну. В оголошенні йшлося, що все роблять оперативно, тож на ро­боту можна виїхати вже за місяць або й менше.

Коштували такі послуги 2800 грн. Натомість обіцяли заробітки від 1000-1100 доларів на місяць. Пані Ольга повірила написано­му, обрала вакансію, яка підхо­дила їй, і зателефонувала в офіс фірми. Там її уважно вислухали, проте відразу попередили, що і пальцем не ворухнуть, поки клі­єнтка не скине авансовий платіж – 800 грн. Після цього у неї взя­ли всі необхідні дані та пообіця­ли, що через два тижні пакет до­кументів буде готовий для подачі у візовий центр.

Проте очікування затягнуло­ся. Безробітна жінка, фінансо­ві запаси якої танули з кожним днем, кілька разів оббивала по­роги офісу фірми, адже слухав­ки ніхто не брав. Нарешті через півтора місяця жінці зателефо­нували, мовляв, пакет докумен­тів для подачі на робочу візу го­товий, проте забрати його можна за умови стовідсоткової оплати за послуги, тобто іще 2 тис. грн. Пані Ольга знову сягнула по га­манець.

Робочу візу на рік із правом працювати у Польщі 180 днів жін­ка отримала у візовому центрі за три тижні. Після цього виявило­ся, що вакансія, яку обрала пані Ольга, вже неактуальна. Жінку поставили перед фактом: оби­райте з двох вакансій, що є на цей момент, або очікуйте. Пого­дилася працювати там, де було місце, – на шоколадній фабриці.

Виїзд і карантин. «Сюрпризи» з видатками

Виїхати на роботу пані Оль­зі вдалося у серпні. Після важкої ночі у дорозі і прибуття на авто­вокзал Ольга і ще десятки таких, як вона, заробітчан стали у чер­гу, щоб оформитися у польській фірмі, яка, власне, і прийма­ла на роботу українців. Люди із 6-7 години ранку аж до вечо­ра заповнювали трудові догово­ри, оформляли зарплатні банків­ські картки й отримували робоче взуття, здавали медичні аналізи. Усе це відбувалося в одному міс­ці – на другому поверсі варшав­ського автовокзалу.

Як виявилося, і за аналізи, і за робоче взуття, і за 10-денне пе­ребування на карантині (для не­вакцинованих від коронавірусу) з першої зарплати українців зні­мають понад 400 злотих. А за пе­ревезення заробітчан до місця карантину, а потім – до постій­ного місця проживання у хосте­лі довелося платити готівкою. Ці переїзди Польщею обійшлися жінці у понад 100 злотих.

Харчуванням під час каран­тину ніхто заробітчан не забез­печував. Власник помешкання попередив: з торбами для вас бігати не буду. Кому треба – ідіть до крамниці, як тільки звечоріє, у такий час польська поліція з пе­ревіркою не навідується. Ну, а якщо навідається, то якось ви­кручуйтеся…

Хостел-«рукавичка» і черги до вбиральні

За місяць проживання у хос­телі, місце в якому пані Ользі на­дала фірма-роботодавець, із зарплати знімали 500 злотих.

Умови жінку нажахали: у не­великому двоповерховому бу­динку, де були дві туалетні кімна­ти, суміщені з душовими, і одна кухня, мешкали 20 (!) осіб. У кім­натах проходи між ліжками ста­новили 30 см. Дві сімейні пари тулилися в одній крихітній кім­натці. А шістьом заробітчанам взагалі довелося мешкати у… загальному коридорі, за імпрові­зованою «стіною» з простирадл.

Про ґендерний поділ власниця помешкання подбати «забула»: серед «коридорних» пожильців було п’ять жінок і один чоловік.

«Зате немає двоповерхових ліжок, та й будинок – у населено­му пункті, а не десь серед поля. Ото довелося б до крамниці раз на тиждень таксі їздити», – з по­легшенням зітхала літня жінка із Львівщини.

Пані Ользі було дивно, що за чималі гроші за житло ти зму­шений чекати у черзі не лише до плити на кухні, а й до вбираль­ні… Жінка почала цікавитися, як можна винайняти житло само­стійно, проте через кусючі ціни, а також труднощі з оформлен­ням документів польською мо­вою відклала це питання. До речі, вартість оренди житла за останній рік у Польщі подорож­чала, адже через наплив україн­ців попит на помешкання вели­чезний.

Штрафи і звільнення, «бо не сподобалась шефовій»

І ось нарешті перший робо­чий день на шоколадній фабри­ці. Навчання і заняття з дотри­мання безпеки праці звелося до того, що заробітчанок попе­редили: щоб не травмуватися, будьте уважними. Попри запев­нення посередників, що робота неважка і на виробництві немає конвеєрів, виявилося, що пра­цювати доведеться саме за кон­веєрною стрічкою, яка рухалася з великою швидкістю.

У примі­щенні було холодно. У цеху жін­кам доводилося тягати і важ­кі ящики, і дерев’яні палети. За місце на легших процесах на ви­робництві розгорталися цілі ба­талії – зранку працівники з досві­дом, розштовхуючи всіх ліктями, бігли на «найкращі місця»…

Про те, чи підходить люди­ні така робота або чи може но­вий працівник її виконувати, не йшлося – слід було відпрацю­вати два місяці. Як виявилося, ті, хто звільнився раніше, відра­зу «заборгували» по 300 злотих, адже звільнення за власним ба­жанням для людини, яка не від­працювала 60 днів, передбачає штраф.

Причиною для звільнення мо­гло стати спізнення на три хви­лини після закінчення обідньої перерви. З роботи виганяли за те, що заробітчани скористали­ся курилкою у приміщенні для керівного складу; що працівник намагався виправдатися у від­повідь на несправедливі заува­ження керівника. Звільняли і тих, кому на виробництві робилося зле.

Одна із працівниць зомліла у цеху, їй негайно надали першу медичну допомогу, викликали «швидку», проте наступного дня через бригадира передали, що вона тут уже не працює. А тра­плялися випадки, коли заробіт­чан звільняли за те, що… не спо­добалися «шефовій».

«Плинність кадрів була шале­ною. Проте набір заробітчан з України тривав постійно, тож ро­бочих рук не бракувало. Замість одного звільненого на робоче місце були готові прийти десяте­ро», – каже пані Ольга.

Як дожити до зарплати?

Замість 10-12 робочих годин на день, як обіцяли, працювали по 8 год. Траплялися дні, коли робота тривала тільки 5-6 год., а було й таке, що бригади по чер­зі посеред робочого тижня від­правляли «відпочити». «Немає замовлень», – пояснювали бри­гадири.

Як дізналася Ольга, зарпла­ту працівникам виплачують через два тижні після відпрацьовано­го місяця. Тобто першу заробіт­ну платню з урахуванням каран­тину жінка мала отримати через два місяці після виїзду з України. Гроші, які Ольга мала при собі, за­кінчилися швидко.

Вона, як і інші заробітчани, почала шукати під­робітки. Їй пощастило: осінь – час рвати яблука, а дрібних фермерів, які мають гектари садів і потре­бують робочих рук, у централь­ній частині Польщі, де опинила­ся пані Ольга, було чимало. Тож у вихідні жінка вирушала «на ябка». За ящик яблук на 300 кг українкам платили по 35-40 злотих.

«Навіть попри відсутність у мене досвіду і відповідних на­вичок, за день я заробляла від 80 до 160 злотих. Усе залежало від урожайності на ділянці саду, розміру яблук і погоди. А ті, хто роками працює у Польщі на яб­ках, збирали за день на особу по 8-9 ящиків!» – розповідає Оль­га. Приємним бонусом було те, що їсти яблука досхочу ніхто не забороняв. Фермери навіть па­кували українкам цілі торби цих фруктів – із вдячністю за допо­могу у зборі урожаю.

Згодом, коли сезон рвання яблук закінчився, українські за­робітчанки йшли збирати «спа­ди», тобто відбраковані яблука, які використовують для вироб­ництва соку чи вина. За таку ро­боту вже платили погодинно – 13-14 злотих за годину.

«Шкода, що стільки грошей витратила на посередників, бо обіцяну ними платню 1000-1100 доларів на місяць на осно­вній роботі заробити нереаль­но, – каже Ольга. – До прикладу, перша зарплата становила 1700 злотих. Із цієї суми відразу ви­рахували 900 злотих – плату за житло і видатки на меданалізи, взуття тощо. Уявляєте, який мі­зер залишився! Його заледве вистачило на їжу та речі першої необхідності. Тож ми ходили на «яблучні» підробітки, які самі собі знаходили, цілу осінь. Це дозво­лило відкласти якісь кошти і від­правити родині», – каже Ольга.

Covid-19: наодинці з недугою

Пані Ольга розповідає, що на шоколадній фабриці, де працю­вала, ніхто не вимагав від укра­їнців вакцинуватися від коро­навірусу (у Польщі українські заробітчани можуть зробити ще­плення безкоштовно). Кожного дня при вході на територію ви­робництва працівникам розда­вали медичні маски, без них до робочого місця не допускали. Здебільшого ці маски працівни­ки, та й бригадири, носили на підборідді. Команда «Маски на ніс!» лунала лише тоді, коли у цех прямував хтось із директорів…

«У листопаді співробітники почали масово хворіти. І згодом ми дізналися, що у кількох пра­цівників діагностували коронаві­рус», – розповідає пані Ольга.

Жінка вирішила зробити ще­плення від цієї недуги, проте не встигла – раптово відчула симп­томи застуди, у неї підняла­ся температура, а потім зникли смак і нюх. Про жодні лікарня­ні не йшлося – Ольга працювала за таким трудовим договором, який передбачав оплату тільки за виконаний обсяг праці. Тобто на роботу не виходиш – грошей не отримуєш.

Поки хворіла, нею опікували­ся сусідки по кімнаті, одна з яких була медиком. На щастя, хворо­ба мала легкий перебіг, і після 10 днів постільного режиму Ольга одужала. Нині вона, щоб не по­вертатися із заробітків із дір­кою у кишені, шукає нову робо­ту у Польщі – з гідною оплатою і бодай якимись соціальними га­рантіями.

А ось її знайомій не пощасти­ло: з першого дня хвороби у жін­ки був жар, нудота, сильний ка­шель і знесилення. Потрапити на прийом до лікаря у Польщі вия­вилося не так просто: числен­ні звернення до координатора і на гарячу лінію фірми нічого не дали. Аж на восьмий день хворо­би у важкому стані із температу­рою понад 39 і двостороннім за­паленням легень заробітчанку забрала швидка допомога, яку викликали поляки – власники орендованого нею житла.

Жінка уже третій тиждень перебуває у польській лікарні для «ковідних». Спілкуючись зі співробітниця­ми у соцмережах, пише, що про­сить Бога про одужання і сили, щоб повернутися на батьківщи­ну: «І більше з України нікуди ні ногою!».

«Фірма-посередник повинна мати ліцензію»

Олексій, менеджер одні­єї з фірм, яка надає послуги з працевлаштування українців у Польщі і Чехії, порадив, як не потрапити у неприємності, ви­рушаючи на роботу за кордон.

«Зверніть увагу на те, що фір­ма-посередник повинна мати ліцензію Міністерства соціаль­ної політики України. Інформа­цію про це можна перевірити на сайті відомства. Перед тим, як визначитися з вакансією, де­тально розпитайте про умови праці. Не дозволяйте перекона­ти себе, що вам, до прикладу, пі­дійде робота на виробництві по­бутової хімії, попри те, що у вас на неї алергія.

Обов’язково уточ­ніть особливості трудового до­говору – за що і які штрафи пе­редбачені на виробництві тощо. Під час виїзду слід мати при собі необхідний запас грошей. І най­головніше – у жодному разі не погоджуйтеся на неофіційне працевлаштування! Ризикуєте не тільки не потрапити на обіця­ну вам вакансію, а й відпрацю­вати у важких умовах і взагалі не отримати за це винагороди».

Розмовляла Юлія Малиновська.

Обговорити цю, та інші новини важливі українцям в Італії, можна приєднавшись до групи у Facebook Українці в Італії Разом!