Для більшості туристів країна товариша Хо Ши Міна – це азіатський варіант Туреччини, хоча В’єтнам таїть у собі набагато більше цікавого, ніж готелі на узбережжі.
– А ти куди? У Нячанг або в Муйне? Якщо у Нячанг, то там є відмінний готель, де майже весь персонал говорити по-російськи! – захоплено каже мені моя колега Оля, але я лише збентежено посміхався і повідомляю їй, що взагалі не збираюся на в’єтнамські курорти. Почувши це, колега здивовано знизує плечима, зовсім не розуміючи, навіщо я взагалі тоді зібралася у В’єтнам.
Колоритний Ханой
Почати знайомство з країною стоїть зі столиці і одвічного суперника Хошиміну – Ханоя. Заснований ще в XI столітті, сучасний Ханой представляє собою гримучу суміш традиційного укладу і соціалістичних порядків. В центрі в історичному районі «тридцяти шести вулиць» різношерсті продавці, як і в старі часи, торгують всякою всячиною, шумно перекрикуючись і намагаючись всучити невдалому туристові підроблені «рей бені», то ажурно нарізані шматочки ананаса, то клітки для птахів.
З розташованого по сусідству ошатно прикрашеної буддистського храму доносяться звуки ґонґу, ледве помітні в шумі проносяться повз мопедів, а в тінистому вузькому провулку на низьких пластикових стільцях сидять місцеві і весело їдять локшину. Альо варто пройти трохи далі, і ви опиняєтеся на статечною просторій площі, де подібно грецьким будівель височить мавзолей, поруч з яких несе свій пост строгий конвой.
Вночі місто не тільки не засинає, але складається відчуття, що в ньому прокидаються досі дрімали сили. На вулиці Hang Dao нічний ринок, де все ті ж спритні торговці з подвоєною силою намагаються продемонструвати свої товари. А щоб відпочити від міського шуму, їдьте на день в бухту Халонг, де спритні човни-джонки будуть лавірувати між скелями, розсипаними посеред зеленуватою води.
Історичний Хюе
Розташований в 700 км від Ханоя історичний Хюе, до якого легко можна дістатися на поїзді або популярному sleeping bus, довгий час був столицею В єтнаму, звідки країною правила імператорська династія Нгуєн. Про колишню велич і спадщину свідчить розкішний імператорський палац, який за розмахом поступитися хіба що Забороненого Міста в Повітря. Для ретельного огляду території знадобиться щонайменше півдня: тут і колишні покої імператора і його сім’ї, і урочисті холи вельмож-мандаринів, і бібліотека і навіть імператорський театр.
Династія Нгуєн правила В’єтнамом всього лише 140 років, більшу частину годині перебуваючи під впливом французьких колоністів. Цензура як і раніше є невід’ємною частиною В єтнаму, тому у всіх описах імператори (особливо ті, що правили за часів французького панування) представлене як маріонеткові правителі, нездатні вирішувати нагальні проблеми народу і проводять час у вічних розвагах і святах.
Крім палацу у Хюе обов’язково варто відвідати міську набережну, в якій рівним строєм стояти ошатні човни-дракони, на яких можна покататися по річці Ароматною, що розділяє місто на дві частини. А якщо у вас є час, то можна дістатися до імператорських усипальниць L?ng Kh?i ??nh і L?ng T? ??c Khi?m L?ng, розташованих в 30 хвилинах їзди від центру міста.
Романтичний Хойан
Крихітний Хойан можна щиро назвати найкрасивішим, самим затишне і найромантичнішим містом В єтнаму. Колишній довгий годину важливим портом, де вели жваву торгівлю з японцями і китайцями європейські торгові гільдії, містечко відмінно зберігся, так що прогулюючись по його вузьких вуличках між пофарбованих у жовті кольори будинків і чуючи середньовічну музику, що лунає з захованих між гілками динаміків, починає здаватися, що вісь-вісь з-за повороту з’явиться вгодований купець в розписному шовковому халаті в супроводі граціозною дамі з парасолькою.
Ввечері що на одну, що по іншу сторону річки загораються китайські ліхтарики, через містечко і зовсім стає схожим на казкове королівство. Традиція прикрашати місто ліхтарями насправді з’єднання явилася не так давно, а раз в рік в Хойане проводитися великий фестиваль. Додати місту світиться пишноти може кожен охочий, придбавши ввечері червоний паперовий ліхтарик зі свічкою і пустити його вниз по річці, загадавши бажання (кажуть, вони точно збуваються).
Богемний Хошимін
– Літні мешканці міста не люблять сучасну назву і називають його Сайгон, – каже Лонг, мій особистий гід в Хошиміні, який вже встиг повідомити мені, де варто купувати фрукти, чому місцеві дами воліють білі весільні сукні, а не традиційні аозай, і як він вчив англійську по серіалу «Друзі».
Колишній Сайгон і нинішній Хошімін менше всього схожий на інші в’єтнамські міста і швидше нагадує Гонгонг або Шанхай. Про схожість з Ханоєм говорити хіба що бэкпекерский район – мекка західних туристів, де кожна будівля, кожна кімната і кожен ділянка міського простору віддані під хостели або кафешки. Сам центр міста не рясніє великою кількістю історичних будівель: все-таки багато чого постраждало під час В’язання в’єтнамської війни. А ті, що залишилися, являють собою зразки пізньої колоніальної архітектури. Це і пишну будівлю міської адміністрації, і готель «Континенталь», де Грем Грін пишучи свого «Тихого американця» та Нотр-дам-де-Сайгон, вибудуваний за подобою знаменитого паризького собору.
Але найбільш примітним є будівля за адресою 42 Nguy?n Hu?. Раніше це була звичайна багатоквартирна багатоповерхівка, отака в’єтнамська «хрущовка», по якомусь непорозумінню збереглася в центрі міста. Спочатку будівлю хотіли знести, проте потім вирішили колишні квартири віддати під оренду і тепер на кожному поверсі ховається то кав’ярня, то “хіпстерске” кафешка, то вінтажний магазин.
Весняний Далат
По приїзду в Далат з тропічного Хошиміну (зручніше добиратися саме з південної столиці В єтнаму) мимоволі поеживаешься: в місті, розташованому в гірській місцевості, температура рідко піднімається вище 25 градусів, а вечорами дме прохолодний вітерець. Заснований лише в 1912 році французами, Далат довгий час існував як здравниця і курорт, куди можна було втекти від спеки південних районів.
В місті порівняно з іншими в’їхав єтнамськими містами відчувається деяка розслабленість, навіть трафік не такий божевільний як в Ханої або Хошиміні. Приємно пройтися по колишньому колоніальному кварталу, де можна посидіти в одній з кав’кав’ярень і випити кави, приготований з місцевих зерен. Особливою пам ” яткою Далата є готель «Божевільний будинок», побудована архітектором Данг Єт Нга. Будівля шалено нагадує творіння Гауді в Барселоні: вигадливі сходи переплітаються в небі над мозаїчними стінами, а приміщення схожі на велетенські гриби, не то на дерева з казок.
Будучи в Далаті, потрібно обов’язково їхати за його околиці, досліджувати на мопеді (можна взяти напрокат самим, а можна разом з гідом, як зробила я). За один день можна побачити і буддистський храм Truc Lan, та національну село Chicken Village, і фабрику шовку, і теплиці з запашними трояндами. Альо прекрасніше всього два водоспаду – величний Pongour, з якого косами стікає вода по широкій скелі, і галасливий Elephant Waterfall, глиняста вода якого падає так стрімко, що навіть на оглядовому майданчику обливає вас з ніг до голови.
– Наш літак приступив до зниження і через 20 хвилин ми приземлимося в аеропорту, – гучний голос стюардеси виводить мене з дрімоти. Барвисті картинки вєтнамських міст вмить розсіюються. «Хороша получилася відпустка», – посміхаюся я собі. І не кажіть мені про курорти!
