Негативні емоції потрібно навчитися проявляти стриманіше, без шкоди для себе й інших, – Лідія Кондратик

Що таке емоції, здається, на побутовому рівні розуміють всі – це почуття, відчуття, реакція на події зовнішнього та внутрішнього світу. Проте чому у суспільстві – і нашому, і загалом у світі, існує так звана «проблема емоційності» чи «екології емоцій»?

Чому і як потрібно долати певні комплекси і поведінкові стереотипи щодо прояву емоцій, культури емоцій і чому це важливо і для окремої людини, й всіх близьких і далеких, з ким вона контактує: Про це – у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» розважала експертиня Лілія Кондратик.

Психологиня каже: емоції приносять у наше життя, перш за все насиченість, наповненність. Життя без емоцій – це, фактично, життя робота. І для мозку немає значення, позитивні чи негативні емоції переживає людина; має значення їх інтенсивність.

Цікавий момент: якщо кількадесят років тому американська школа психології приділяла особливу увагу коефіцієнту інтелекту, IQ, то на сьогодні пріоритет надається емоційному інтелекту (EQ) – навичкам і вмінню взаємодіяти з іншими людьми, розуміти й відчувати інших. Саме на цьому будуються сучасні освітні програми в американських і канадійських школах, на розвиток саме цих навичок націлена модерна освіта – розуміти себе, інших людей, навчитися сприймати і приймати світ таким, яким він є, взаємодіяти.

На сьогодні у багатьох людей – фактично, у цілих поколінь, є проблеми із прийняттям і проживанням різних емоційних станів. Це пов’язано із соціокультурними кодами, певними стереотипами у вихованні і закріпленими у суспільстві поведінковими нормами. Наприклад, на сьогодні у мейнстрімі – так зване «позитивне мислення», на якому базується ціла течія психотерапії. Проте, при всіх «плюсах», такий підхід має і «мінуси»: негативні емоції і переживання фактично заперечуються, проте вони є і «працюють» у підпіллі.

«Заборонити собі переживання негативних емоцій – це, фактично, не визнавати певну частину життя, – зауважує психологиня. – Але Бог дав нам і «плюс» , і «мінус»: любов, радість, захоплення, але і злість, страх… У всьому є сенс у певний час і за певних обставин, тому налаштуватися лише на позитив не зовсім виходить і не зовсім правильно… Тож не треба боятися негативних емоцій, якщо вони справді є. Але потрібно навчитися приймати їх і виявляти «екологічно», без шкоди для себе й інших…»

Пані Кондратик, як фахівець із гендерної психології, підкреслює: емоційна насиченість у чоловіків і жінок є різною, і це потрібно мати на увазі у комунікації з протилежною статтю. Чоловіки менш схильні виявляти свої емоції – спрацьовує так званий стереотип маскулінності: чоловіки не плачуть. Бурхливі прояви емоцій, як і і довгі розповіді на тему «як справи?» – не про них. Це пояснюється, зокрема, особливостями психології і сприйняття себе: для чоловіка важливо почуватися самодостатнім, здатним самостійно вирішувати свої проблеми, в тому числі, душевні.

У жінки емоційна сфера більш розвинена, принаймні у зовнішніх проявах. І, на перший погляд, менш логічна: жінка може плакати від щастя і раптом засумувати у радості – такі амбівалентні прояви почуттів для неї притаманні набагато частіше, ніж для чоловіка. Але, зазвичай, жінки не зовсім розуміють, що зі своєю багатою емоційною сферою робити – іншими словами, як володіти собою. Частково зміни настроїв і емоційні «качелі» у житті жінки пояснюються фізіологією, а саме – дією гормонів, і це теж потрібно брати до уваги. Проте справа, як зазначалося вище, також і у вихованні й соціально-культурних стереотипах – якою повинна бути жінка і що вона може собі дозволити.

«Життя постійно дає нам зовнішні стимули для переживання тих чи інших емоційних станів, – каже п.Кондратик. – Важливо розуміти ці емоції, не ховати їх, переживати усвідомлено. Часто ми не вміємо екологічно проживати негативні емоції і – як варіант, робимо вигляд, що їх немає і що нічого не сталося. Образили, штовхнули, накричали – і жінка вирішує за краще змовчати. Зазвичай, такою є реакція у зовнішньому світі, на людях. Проте таке приховування і стриманість також мають межу – в певний момент падає остання крапля і жінка виплескує всі накопичені образи і злість. Де це відбувається? Як правило, вдома, у безпечному місці, а об’єктами жіночої істерики – ніби на рівному місці, стають чоловік і діти…»

Психолог називає жіночу істерику результатом того, що жінка не вміє екологічно давати раду своїм емоціям, проживати їх, збалансовано розвантажуватися. Один із виходів, який може запобігти таким вибухам – проговорювати певні переживання, не тримати їх у собі, спілкуватися. Для жінки надзвичайно важливим є відчуття безпеки, безпечне середовище, яким є і повинен бути дім і родина. Парадокс у тому, що  інколи жінка сама ж і руйнує це середовище – в тому числі надмірною емоційністю, несправедливістю своїх атак і претензій, своїм емоційним виладовуванням.

Що робити?

«Бути більш чесними зі своїми емоціями, – каже психологиня. – Старатися відслідковувати свої почуття й емоційні стани, чесно відповідаючи свобі на запитання – що я відчуваю? Чого я хочу? чого мені не вистачає? Така кількасекундна зупинка і споглядання себе зі сторони можуть дати і  виправити дуже багато, можуть принести осмисленість – як безпосередньо прожитої емоції, так і поведінкового сценарію у певних ситуаціях загалом. Це своєрідне повертання у «тут і тепер», яке і є життям і тільки й має значення…»

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

one + fifteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh