Сьогодні за класичною українською традицією продовжився пошук «винних» в бідах із коронавірусом в країні. Вже були винними «заробітчани», які його «привезли». Ті, хто раптово перекрили кордони і не дали людям повернутись додому. Ті, хто повернули людей додому, хоча їх треба було залишити. Ті, хто експортував маски, не передбачивши, що за місяць вони знадобляться. Ті, хто імпортував тести, бо вони не такі. Ті, хто зачиняв людей в Санжарах. Ті, хто не зачиняв туристів. Сьогодні пул Медведчука радісно розносить новину, що винним виявився уряд Oleksiy Honcharuk, який, буцімто, провалив підготовку до епідемії.
Я маю честь працювати вже в четвертому уряді, і хочу сказати, що це рідкісний випадок, коли українські чиновники (як уряд Гончарука, так і уряд Шмигаля) проактивно, а не реактивно реагують на виклики. І реагують швидше за більшість порівняних країн. Як писав Тимофей Милованов, дійсно на початку лютого розглядались різні сценарії, серед яких глобальна пандемія всім вважалась маловірогідною. Але готувались і до такого.
В результаті, Україна однією із перших в Європі ввела карантин, припинила авіасполучення, закрила експорт медвиробів, скасувала мита і ПДВ на імпорт, спростила сертифікацію медобладнання, зупинила громадський транспорт тощо. Фейсбук сьогодні повний невдоволених щодо «занадто суворих заходів». Ми змушені миритись із купою незручностей, я сам провів всю неділю, намагаючись дістати спецпропуска для митників, які мають забезпечувати безперебійну роботу служби.
Чи могли ми реагувати ще швидше? У тому числі, заборонивши експорт ще до появи першого хворого? А добре б було передбачити вірус ще в грудні? От тільки Італія ввела карантин після першої тисячі загиблих… Цікаво, там теж прокуратура відкрила кримінальну справу проти уряду, який «не передбачив»? І чи треба відкривати справи проти тих, хто «занадто рано відреагував, наносячи збитки бізнесу і громадянам»?
Виклики перед світом і Україною безпрецедентні. Але ці виклики ми здолаємо. Як би цьому не пручались ті, хто зацікавлений в зневірі і розбраті, легких рішеннях і ритуальних жертвах. У мене немає сумніву, що в умовах тієї інформації, яка була, приймались правильні рішення. Ніхто не знає майбутнього – тому наше завдання продовжувати ці рішення приймати, інколи помилятись, але частіше бути правими. І тоді ми переможемо.
Стоїмо!
