Бог прийшов за мною, щоб шукати. Важливо зрозуміти, що навіть коли я сам почуваюся загубленим, є хтось, хто мене шукає. Про це сказав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у проповіді в суботу, 8 липня, у катедральному соборі Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ в Луцьку, парафія якого цьогоріч відзначає 30-річчя від заснування.
У сьогоднішньому євангельському уривку ми чуємо про зустріч Ісуса і митника. «Той митник — це Матей, який написав Євангеліє, — зазначив Блаженніший Святослав. — Він-бо був особистим свідком тих подій, слів Ісуса Христа, які здійснилися в його житті. Бо митник був публічним грішником: він збирав податок для чужинців».
Христос каже митникові йти за Ним, ба більше, приходить до його дому та їсть із грішниками. «Споживати разом страву означало обмінюватися своїм внутрішнім, духовним життям. У тогочасному розумінні законовчителів той, хто їсть із грішниками, немовби заражається їхніми гріхами, стає співучасником їхніх злочинів», — сказав архиєрей і зауважив, що коли святий Господь приходить, щоб спожити страву з людиною, то вже Він є господарем і ділиться своєю святістю із грішником.
Патріарх пояснив, що в образі Христа, який сідає за трапезу зі своїм народом, ми бачимо образ Божественної Літургії, трапези, під час якої Господь кличе нас, грішників, до своєї святості. «Він до нас прийшов і з нами хоче поділитися своїм милосердям. Тому, пояснюючи свій жест, каже: „Написано-бо: милосердя хочу, а не жертви“», — сказав Предстоятель.
Відтак проповідник звернувся до вірних катедрального собору в Луцьку: «У цих драматичних обставинах ми можемо бути один із одним, немовби Христос приводить нас один до одного додому. Ми відчуваємо, що не приречені, навіть якщо хтось хоче приректи нас на загладу, на смерть. Відвідини душпастирем своїх вірних у час війни завжди є моментом, коли відчуваємо, що Бог є з нами».
Блаженніший Святослав привітав вірян із 30-річчям парафії та наголосив, що сьогодні ми особливо потребуємо Божої присутності. «Нехай ця зустріч укріпить всіх нас у вірі й надії. Під час війни ми почуваємося зраненими. Коли хтось принаймні раз пережив повітряну тривогу, обстріл або інші трагедії військового часу, то він навіки носитиме рани не тільки на своєму тілі, а у й душі. Невидимі душевні рани є найглибшими і найдовше болять», — сказав архиєрей.
Департамент інформації УГКЦ
