Що відбувається, якщо змалечку дитину, в якості покарання, принижують фізично чи психологічно?
Діти – дзеркало дорослого світу. І те, що закладено в них в дитинстві, переноситься потім в їхнє доросле життя, формує ставлення до світу та людей навколо.
Що ж відбувається, якщо з самого малечку дитину, в якості покарання, принижують фізично чи психологічно? Вона вчиться так само принижувати інших людей (зазвичай слабших за себе) або, навпаки, не вміє захищатися від приниження й вважає насильство над собою “нормою”. А це не є “норма”. Фізичне покарання, примус, залякування – це застаріла, небезпечна й неефективна звичка у вихованні дітей, що триває десятиліттями і навіть століттями в нашій країні, передається з покоління в покоління і “вмикається” автоматично, коли народжуються власні діти.
Розірвати це зачароване коло, де агресія породжує агресію, може допомогти інформація – про негативні наслідки фізичного й психологічного приниження дітей, та головне – яка тому є альтернатива? Як по-іншому встановити дитині межі? Адже вседозволеність – теж не вихід, а інша небезпечна крайність. Як зрозуміти емоції дитини? І головне – як батькам зрозуміти власні емоції? Як порозумітися зі своєю дитиною і, зрештою, стати щасливими батьками щасливих дітей?
Відповідь – в наукових дослідженнях та сучасних книгах про дитяче виховання. Інформації настільки багато, що за буденними справами у вихованні дітей (а цих справ так багато!..) не завжди можна знайти час все прочитати.
Саме тому постала необхідність поширювати інформацію короткими, доступними тезами, про найголовніше.
Так створився волонтерський освітній проект #НеБийДитину, що почався з флешмобу у мережі “Фейсбук” у вересні 2016 року. Його мета – безкоштовне поширення інформації на підтримку батькам. Адже недостатньо просто заборонити бити чи кричати на дітей – так, для цього є Закон України про охорону дитинства (діє з 2001 року, побиття дитини справді є незаконним). Важливо ще й допомогти батькам зрозуміти свої “негативні” емоції, щоб не було потреби зривати їх на дитину. Взагалі, з наукової точки зору, будь-які емоції людини – це нормально, їх неможливо заборонити відчувати, вони нікуди не подінуться, хіба що приховаються, накопичаться, і все одно вибухнуть. Злість – це нормально. Її потрібно виражати. Але є адекватна форма вираження злості і неадекватна. Побиття – це неприпустимо, і може мати довготривалі негативні наслідки, сформувати в дитини невпевненість у собі, страх помилок (а отже і страх пробувати щось нове та розвиватися), сповільнення інтелектуального розвитку та проблеми зі здоров’ям. І щоб цього не сталося – варто проявляти свої почуття вчасно, висловлювати їх, знаходити фізичну розрядку (краще побити подушку чи стіну, ніж дитину), відпочивати та дбати про себе (адже щоб ділитися силами з дитиною – їх потрібно звідкись брати) і за необхідності звернутися до психолога чи групи підтримки батьків (це справді допомагає, адже є багато схожих проблем, що мають рішення).
Варіантів вираження негативних емоцій багато, цьому варто вчитися і вчити цьому дітей, щоб не було потреби вирішувати усі проблеми агресією. А вирішувати проблеми справді потрібно, і пам’ятати, що у кожної “негативної” емоції чи поведінки є причина. Це стосується і батьків, і дітей. Саме тому казати, що хтось поводиться “погано”, бо він/вона “поганий” – несправедливо. Для такої поведінки завжди є причина, її варто зрозуміти й вирішувати. Психологи кажуть “крик
– це крик про допомогу”, тож важливо звернути увагу на справжні потреби батьків та дітей, вчитися домовлятися й знаходити компроміс з самого дитинства, та зрештою – поважати одне одного незалежно від віку.
Допомогою у важливій справі виховання дітей є інформація на основі наукових досліджень, відгуків психологів та досвіду небайдужих батьків – усі вони ділились своїми знаннями протягом флешмобу #НеБийДитину, що зрештою переросло в створення інформаційних матеріалів на підтримку батькам, у формі інфографік та короткого буклету “Що робити, якщо дитина не слухається і виводить мене з себе? І як стати щасливими батьками щасливих дітей?” (який можна встигнути прочитати за 10 хвилин). Все доступно онлайн на сайті www.happydity.wordpress.com
Інформаційні матеріали можна читати, використовувати, поширювати онлайн, друкувати, навіть ставити логотип спонсора друку, і розповсюджувати безкоштовно – серед батьків та тих, хто планує ними стати, студентів та психологів, в дитячих садках та центрах, школах та університетах, в пологових будинках та жіночих консультаціях, службах соціальної допомоги та центрах психологічної підтримки тощо.
Якщо у вас є змога чи ідеї, як поширити друковану інформацію якомога ширше Україною – пишіть Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Інформація змінює світ, давайте змінювати його на краще.
Наталя Біда
