«Не бажаючих служити мобілізовують, добровольців відфутболюють», – Білозерська

   Є в автора цих рядків давній товариш – сапер від Бога. Працює у Павлограді вибухотехніком. У нього є начальник, теж, зрозуміло, сапер, колишній кадровий офіцер, нині у запасі. Зараз обоє просяться на війну добровольцями, а у воєнкоматі всіляко зволікають і їх не беруть. При цьому примусово хапають тих, хто служити не хоче і часто навіть в армії не був. І таке зараз, повірте мені, по всій державі.

Розповідає начальник мого товариша:

– Я колишній офіцер, служив ще в Радянській армії, у званні лейтенанта. Потім відслужив в Українській армії. Коли вперше оголосили мобілізацію, я прийшов у військкомат, представився, показався, записався. І на цьому все стихло. Як кожна нормальна людина, сидів і чекав, коли мене призвуть. Я знаю закони про мобілізацію – призивають за спеціальностями, коли це потрібно. Зараз, я так розумію, моя спеціальність потрібна у будь-якому випадку. Я колишній командир саперної роти. Бойового досвіду в мене поки що немає, але знань достатньо, і хороших знань.

 

Я сам прийшов, пройшов медкомісію. Тепер сиджу і чекаю. Вже три тижні чекаю, коли мене викличуть. Тепер щодо С. (йдеться про мого товариша – О.Б.) Я приходжу у військкомат і кажу: є в мене один хлопець, доброволець, в армії не служив, але він спеціаліст дуже високого класу. А йому там кажуть: ми вас шукали сім років тому, а тепер, поки не заплатите штраф, служити не підете.

 

Сума штрафа – 119 гривень. Це дрібниця, звісно. Але сам факт: чоловік хоче йти добровольцем на війну, а з нього якийсь штраф вимагають. Це ж бєспрєдєл просто.

 

Я зранку знову прийшов у військкомат, С. з роботи висмикнув. А мені сказали, що заступника начальника немає, нема з ким розмовляти. Ну, добре. Потім мені дзвонять, що він є. Я під’їжджаю до військкомату, набираю, щоб мене впустили, одразу ж починається перепитування, чи є він на місці, і одразу ж виявляється, що його немає.

Чесно скажу, я, може, ще два дні почекаю, а потім почну вживати жорстких заходів. Я не знаю, як із цим боротися. Тому що в нас приходять повістки і в армію забирають людей, які в армії взагалі не служили і які – я чув їхні розмови – воювати здебільшого не хочуть.

 

І це в Павлограді – стратегічному місті. У нас розташовані усі шахти, які працюють з вугіллям. І тут же не лише шахти. Тут же наш завод, який вибухівку випускає, машинобудівний завод, що поруч з Южмашем… В умовах, коли великі підриємства на Донбасі на деякий час втрачені, тільки Павлоград і забезпечує Україну багато чим.

 

Я вважаю, що те, що відбувається – саботаж. Добровольцям повинні давати зелену вулицю.

 

Від себе: як воюють примусово мобілізовані – ох… Повірте мені, я майже щодня бачу це на власні очі. Але можновладці тремтять за власну шкуру більше, ніж за збереження держави. Їм простіше тисячами знищувати отих нещасних мобілізованих, без вмінь і без бажання воювати, аби тільки не допускати на фронт добровольців. Незручні ми дуже. Бо кажемо їм в очі – поки що тільки кажемо – усе, на що вони заслуговують.

bilozerska

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

15 + 15 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh