Життя

Навколишній Світ не змінюється насильством і лихослів’ям, він змінюється добрим словом і шанобливим ставленням до людини

Сестра Фаїни Раневської, Ізабелла, жила в Парижі. В силу ряду обставин вона переїхала в Радянський Союз. У перший же день приїзду, не дивлячись на літню спеку, Ізабелла натягнула фільдеперсові панчохи, одягла шовкове пальто, рукавички, капелюшок, побризкала себе “Шанель”, і повідомила сестрі:

– Фаъночка, – я йду в м’ясну лавку, куплю бон-філе і приготую вечерю.

– Не треба! – З жахом вигукнула Раневська. У країні панували процвітаючий дефіцит і вічні черги. Вона розуміла, як це подіє на непідготовлену жительку Парижа.

– Не треба! – я сама куплю!

– Фаъночка, бон-філе треба вміти вибирати, а я це вмію, – з гордістю заявила Ізабелла і попрямувала до вхідних дверей. Раневська, як панфіловец на танк, кинулася її навперейми.

– Я піду з тобою!

– Один фунт м’яса вибирати удвох – це нонсенс! – заявила сестра і вийшла з квартири. Раневська зробила останню спробу врятувати сестру від шоку радянської дійсності:

– Але ти ж не знаєш, де наші магазини!

Та обернулася і з поблажливою посмішкою дорікнула:

– Ти думаєш я не зможу знайти м’ясну лавку?

І зникла в ліфті.

Раневська впала в крісло, уявляючи собі наслідки першої зустрічі іноземки-сестри з розвиненим радянським соціалізмом.

Але кажуть же, що Бог допомагає вродливим і блаженним: буквально через квартал Ізабелла Георгіївна натрапила на маленький магазинчик, вивіска над яким обіцяла “М’ясні вироби”.

Вона заглянула всередину: у прилавка юрбилася і гула чергу, спітнілий м’ясник кидав на ваги відрубані їм хрящі і жили, називаючи їх м’ясом, а в касовому віконці товста касирка з вежею фарбованого волосся на голові, як собака з будки, періодично лаяла покупців.

Бочком, бочком Ізабелла пробралася до прилавка і звернулася до продавця:

– Добрий день, пане! Як ви себе почуваєте?

Покупці зрозуміли, що це цирк, причому, безкоштовний, і, як в стоп-кадрі, всі завмерли і затихли. Навіть спітнілий м’ясник не доніс до ваг чергову порцію “м’ясних виробів”. А колишня парижанка продовжувала:

– Як ви спите, месьє? … Якщо вас мучить безсоння, спробуйте перед сном прийняти дві столові ложки вина ….. А як ваші діти, месьє? Ви їх не караєте? .. Не можна карати дітей – можна втратити духовний зв’язок з ними. Ви зі мною згодні, мосьє?

– Так, – нарешті видавив із себе сторопілий м’ясник і на підтвердження кивнув.

– Я і не сумнівалась. Ви схожі на мого вчителя словесності: у вас на обличчі проступає інтелект.

Не дуже розуміючи, що саме проступає у нього на обличчі, м’ясник на всякий випадок змахнув з лиця піт.

– Месьє, – перейшла до справи Ізабелла Георгіївна, – мені потрібно півтора фунта бон-філе. Сподіваюся, у вас є.

– Так, – кивнув м’ясник і пірнув в комору. Його довго не було, очевидно, він ловив теля, зловив його, зарізав і приготував бон-філе. Повернувся вже з виваженою і загорнутою в папір порцією м’яса.

– Дякую, – подякувала Ізабелла. І додала: – Я буду приходити до вас по вівторках і п’ятницях, о четвертій годині дня. Вас це влаштовує?

– Так, – в третій раз кивнув м’ясник.

Розраховуючись в касі, Ізабелла Георгієвна порадувала товсту касирку, вказавши на її знебарвлені перекисом волосся, закручені на голові в важку вежу:

– У вас дуже модний колір волосся, мадам, в Парижі все жінки теж фарбуються в блондинок. Але вам краще розпустити волосся, щоб кучері лежали на плечах: розпущене волосся, мадам, прикрасять ваше привітне обличчя.

Задоволена касирка засунула два вказівні пальці собі за обидві щоки і стала з силою розтягувати їх, намагаючись посміхнутися.

Коли, повернувшись додому, Ізабелла розгорнула пакет, Фаїна Георгіївна ахнула: такого свіжого м’яса вона давно не бачила, очевидно, м’ясник відрізав його зі своїх особистих запасів.

– Бон-філе треба вміти вибирати! – гордо заявила Ізабелла.

З тих пір щовівторка та щоп’ятниці вона відвідувала “М’ясні вироби”. У ці дні, рівно о четвертій годині, м’ясник відпускав касирку, закривав магазин, вішав на двері табличку “Переоблік”, ставив поруч з прилавком велике старовинне крісло, куплене в антикварному магазині, садовив в нього свою дорогу гостю, і вона годинами розповідала йому про паризьке життя, про Лувр, про Ейфелеву вежу, про Єлисейські поля …

А він, підперши голову долонею, все слухав її, слухав, слухав … І на обличчі його раптом з’являлася несподівана, наївна, дитяча посмішка … »

Навколишній нас Світ не змінюється насильством і лихослів’ям, він змінюється добрим словом і шанобливим ставленням до людини.

© Олександр Каневський, “Сестра з Парижа”. Переклад – Голос українською

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

thirteen − 2 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.