Навколишній Світ не змінюється насильством і лихослів’ям, він змінюється добрим словом і шанобливим ставленням до людини

Сестра Фаїни Раневської, Ізабелла, жила в Парижі. В силу ряду обставин вона переїхала в Радянський Союз. У перший же день приїзду, не дивлячись на літню спеку, Ізабелла натягнула фільдеперсові панчохи, одягла шовкове пальто, рукавички, капелюшок, побризкала себе “Шанель”, і повідомила сестрі:

– Фаъночка, – я йду в м’ясну лавку, куплю бон-філе і приготую вечерю.

– Не треба! – З жахом вигукнула Раневська. У країні панували процвітаючий дефіцит і вічні черги. Вона розуміла, як це подіє на непідготовлену жительку Парижа.

– Не треба! – я сама куплю!

– Фаъночка, бон-філе треба вміти вибирати, а я це вмію, – з гордістю заявила Ізабелла і попрямувала до вхідних дверей. Раневська, як панфіловец на танк, кинулася її навперейми.

– Я піду з тобою!

– Один фунт м’яса вибирати удвох – це нонсенс! – заявила сестра і вийшла з квартири. Раневська зробила останню спробу врятувати сестру від шоку радянської дійсності:

– Але ти ж не знаєш, де наші магазини!

Та обернулася і з поблажливою посмішкою дорікнула:

– Ти думаєш я не зможу знайти м’ясну лавку?

І зникла в ліфті.

Раневська впала в крісло, уявляючи собі наслідки першої зустрічі іноземки-сестри з розвиненим радянським соціалізмом.

Але кажуть же, що Бог допомагає вродливим і блаженним: буквально через квартал Ізабелла Георгіївна натрапила на маленький магазинчик, вивіска над яким обіцяла “М’ясні вироби”.

Вона заглянула всередину: у прилавка юрбилася і гула чергу, спітнілий м’ясник кидав на ваги відрубані їм хрящі і жили, називаючи їх м’ясом, а в касовому віконці товста касирка з вежею фарбованого волосся на голові, як собака з будки, періодично лаяла покупців.

Бочком, бочком Ізабелла пробралася до прилавка і звернулася до продавця:

– Добрий день, пане! Як ви себе почуваєте?

Покупці зрозуміли, що це цирк, причому, безкоштовний, і, як в стоп-кадрі, всі завмерли і затихли. Навіть спітнілий м’ясник не доніс до ваг чергову порцію “м’ясних виробів”. А колишня парижанка продовжувала:

– Як ви спите, месьє? … Якщо вас мучить безсоння, спробуйте перед сном прийняти дві столові ложки вина ….. А як ваші діти, месьє? Ви їх не караєте? .. Не можна карати дітей – можна втратити духовний зв’язок з ними. Ви зі мною згодні, мосьє?

– Так, – нарешті видавив із себе сторопілий м’ясник і на підтвердження кивнув.

– Я і не сумнівалась. Ви схожі на мого вчителя словесності: у вас на обличчі проступає інтелект.

Не дуже розуміючи, що саме проступає у нього на обличчі, м’ясник на всякий випадок змахнув з лиця піт.

– Месьє, – перейшла до справи Ізабелла Георгіївна, – мені потрібно півтора фунта бон-філе. Сподіваюся, у вас є.

– Так, – кивнув м’ясник і пірнув в комору. Його довго не було, очевидно, він ловив теля, зловив його, зарізав і приготував бон-філе. Повернувся вже з виваженою і загорнутою в папір порцією м’яса.

– Дякую, – подякувала Ізабелла. І додала: – Я буду приходити до вас по вівторках і п’ятницях, о четвертій годині дня. Вас це влаштовує?

– Так, – в третій раз кивнув м’ясник.

Розраховуючись в касі, Ізабелла Георгієвна порадувала товсту касирку, вказавши на її знебарвлені перекисом волосся, закручені на голові в важку вежу:

– У вас дуже модний колір волосся, мадам, в Парижі все жінки теж фарбуються в блондинок. Але вам краще розпустити волосся, щоб кучері лежали на плечах: розпущене волосся, мадам, прикрасять ваше привітне обличчя.

Задоволена касирка засунула два вказівні пальці собі за обидві щоки і стала з силою розтягувати їх, намагаючись посміхнутися.

Коли, повернувшись додому, Ізабелла розгорнула пакет, Фаїна Георгіївна ахнула: такого свіжого м’яса вона давно не бачила, очевидно, м’ясник відрізав його зі своїх особистих запасів.

– Бон-філе треба вміти вибирати! – гордо заявила Ізабелла.

З тих пір щовівторка та щоп’ятниці вона відвідувала “М’ясні вироби”. У ці дні, рівно о четвертій годині, м’ясник відпускав касирку, закривав магазин, вішав на двері табличку “Переоблік”, ставив поруч з прилавком велике старовинне крісло, куплене в антикварному магазині, садовив в нього свою дорогу гостю, і вона годинами розповідала йому про паризьке життя, про Лувр, про Ейфелеву вежу, про Єлисейські поля …

А він, підперши голову долонею, все слухав її, слухав, слухав … І на обличчі його раптом з’являлася несподівана, наївна, дитяча посмішка … »

Навколишній нас Світ не змінюється насильством і лихослів’ям, він змінюється добрим словом і шанобливим ставленням до людини.

© Олександр Каневський, “Сестра з Парижа”. Переклад – Голос українською

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

four × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh