Настає час, коли бажання проходить. До всього. І до речей, і до людей…

Багато років тому, коли ще була жива моя мудра бабуся, вона одного разу сказала нам з мамою, вішаючи нові занавіски до Великодня, одну чудову річ … Занавіски були, на ті часи, новомодні: з асиметричними ламбрекенами та іншими прибамбасами… Вони ніяк НЕ хотіли чіплятися до карнизів, падали нам на голову… ми лаялися, возилися, сварилися, знову бралися за справу…

– Ще зовсім недавно я б до стелі стрибала, якби у мене з’явилися такі занавіски, – сказала бабуся, – а зараз ні крупинки бажання … Воно проходить, дівчата … бажання проходить. До всього. І до речей, і до людей…

Робіть все, поки у вас є на це бажання. Витрачайте гроші на дурниці – не збирайте! Дурниця дарує радість, а накопичення – ні. Куди збирати? На похорон? Ще нікого непохованим не залишили … Радійте, поки є радість … Любіть, поки хочеться … Настає час, коли і тепла чужого не хочеться … Нічого вже не хочеться…

Напевно, природа так спеціально робить, щоб ми спокійніше йшли, не чіплялися ні за барахло, ні за людей… Ось і я вже готова піти… А якби зараз могла повернутися в ваші роки, то жила б одним днем, і раділа кожному бажанню…

Бабусі давно немає. А я живу саме так: одним днем, і радіючи кожному бажанню…

Автор: Ліля Град

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

twenty + 11 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh