На кожному відспівуванні я бачу одну і ту ж картину – в храмі або морзі, де відбувається останнє прощання з покійним, труну завалюють гвоздиками і трояндами, і скорботні родичі тісно встають навколо.
Своїми думками поділився отець Ярослав Малерик.
Жінки в чорних хустинках промакають серветками очі. Чоловіки молодші тридцяти з виразом зубного болю на обличчі переминаються з ноги на ногу.
На обличчях людей похилого віку часто можна прочитати майже торжество: “Це не я, не я тут в труні!”
Обличчя бабусь непроникні, немов вирізані з дерева маски. А в центрі всього – восковий лик небіжчика. Ні звуку. Лише рідкісне покашлювання. Ніхто не молиться. Ніхто не хреститься. Всі стоять, як пні.
І нічого їх не пробиває. Ні проникливий і тихий спів хору, ні безсмертні вірші преподобного Іоанна Дамаскіна. Ні рядки апостольського або євангельського читання. Ні молитви священика. Все – як об стінку горохом.
Люди просто відбувають тяжку повинність. Удвічі обтяжливу, тому що вони нічого не розуміють, немов перебувають на лекції з тригонометрії. Адже більшість в храмі, якщо були – то так, мимохідь: свічку поставити. А попереду ще кладовище або довга дорога додому. Ось і нудьгують люди, машинально думаючи про своє: я туди поїду, я те куплю, я зроблю …
На поминках, як годиться за радянським звичаєм, випивають по першій, зітхають і говорять: “відмучився (відмучилися). Напевно, там, у Бога – йому (або їй) – небіжчикові або покійниці – тепер добре. Царство Небесне”!
А як може бути “добре!?!” Яке Царство Небесне?! Якщо людина все своє життя, немов губка вбирала злобу, жадібність, хіть і заздрість? Якщо вона либонь не перехрестилася в житті?
Що вона Богу принесе? Шурупи з заводу? Або пачку макаронів? Богу це не потрібно! Адже Бог – Абсолютна Правда, Абсолютна Чистота, Абсолютне Добро.
Як буде душі, просоченої злом, зіткнутися з Цією Чистотою і Правдою лоб в лоб?
Ти говориш, що будеш жити довго і щасливо? Постарієш, вийдеш на пенсію і ось тоді підеш до церкви? Піди на кладовище, подивися на фотографії на могильних хрестах і плитах. Скільки молодих осіб. Скільки дітей!
Гірка правда полягає в тому, що більшість до старості не доживають. Тобі і в голову не приходить, що пролетить місяць, рік або два – і ти будеш лежати тут же. Можна тільки гадати, що з кожним з нас буде завтра.
Буває, прийде людина з роботи, стане йому погано, сяде на диван, і – немає його, душа відлетіла. Або вип’є на святі, а потім його інсульт розіб’є. І впаде людина в дитинство, або взагалі свідомості позбудеться. Яка тоді церква, яке покаяння? Нікому з нас невідомо від чого і коли він помре: чи з’їсть його рак, розірве серце інфаркт або машина задавить. Одне відомо точно – ніхто з людей воріт смерті не мине. Ні ти, ні я. Хтось раніше в них увійде, хтось пізніше. Але увійдуть всі.
Зараз кожному з нас дано час. Треба підкреслити – ще дано час: день, місяць, рік або кілька років. Але годинник цокає, цокає безупинно, наближаючи найважливіший день в житті будь-якої людини.
Смерть – підсумок усього життя, її іспит. Як студенти готуються до іспитів? Так вони ночі не сплять! А ми – ти і я – як готуємося до найважливішого Екзамену? Як ти готуєшся до смерті?
На жаль, люди намагаються викинути її з голови, намагаються залишити неприємні думки про смерть на “потім”. Ми крутимося по життю, немов білка в колесі. Їмо для того, щоб працювати, і працюємо, щоб їсти. А коли смерть приходить, все це виявляється неважливим. А важливим є те, що у тебе всередині.
Адже всім дано недільний день, щоб зупинитися від цього нескінченного бігу і поглянути на Небо.
Господь не вимагає від тебе нічого надприродного. Він просто стоїть поруч. Буквально в двох, трьох кроках від дверей твоєї душі. Просто дозволь Йому увійти в ці двері, а потім – в кожен куточок твого життя. Приходь в храм! Сповідайся і причащатися, неси любов, милосердя і добро оточуючим.
