Головна цінність армії і Нацгвардії, це не кількість танків, гармат, літаків, тепловізорів та снайперських гвинтівок, це не організаційно-штатна чисельність бригад та батальйонів.
Це люди. Це сплав мотивації та професіоналізму воїнів. Це якість офіцерського та сержантського корпусу.
На жаль, відсутність системної роботи з розвитку людського капіталу – біда всієї нашої державної системи, яка з радянських більшовицьких часів побудована по нелюдському принципу: «Незамінних людей немає». Це неправда, є. Кожен чесний професіонал незамінний. І проблема відображення російського вторгнення в серпні, неорганізованого відходу українських частин на північній і південній ділянках фронту – це нестача кваліфікованого офіцерського та сержантського складу в мобілізованій і слабо навченій українській армії а також загибель, поранення, вибуття з фронту всього лише декількох сотень кваліфікованих і патріотичних офіцерів , сержантів і солдатів.
Українська армія зараз – це по суті озброєний Майдан. Сотні тисяч людей одягли форму. Десятки тисяч поїхали на війну. Це складно назвати системою – це добровольчий порив. Хто не хоче – має можливість «відкосити», тому в бій все одно йде та частина кадрових військових і добровольців, яка готова воювати. Наш ворог – Росія, має куди більш численну і набагато краще підготовлену армію. Цю російську армію прекрасно можна перемагати – прикладів у цій війні чимало. Але для цього російській системі треба протиставити нашу систему.
Мене регулярно запитують різні державні діячі і добровольці, які формують нові частини або хочуть допомогти Батьківщині відбити агресію: як треба озброїти батальйон або бригаду? Яка зброя? Я відповідаю так: формування армії і будь-якого підрозділу повинно будуватися за такими етапами:
1. Особовий склад
2. Військова доктрина
3. Стратегія
4. Тактика
5. Організаційно-штатна структура
6. Бойова підготовка
7. Закупівля озброєння
Це для мене залізна аксіома. Починати проект військової частини треба з командира і його найближчих співробітників. Люди – це головний дефіцит, який незмірно важливіший заліза. Залізо – це кінцева стадія створення армії. Всі перші місця займають люди.
І поки ця модель не буде застосована для побудови української армії, ми не зможемо почувати себе в безпеці.
Армія повинна об’єднувати цвіт українського суспільства. У сучасній війні мета бойових дій – нанесення противнику людських втрат і матеріальних збитків при відсутності власних жертв, або мінімізація втрат. Потрібні не ті, хто завжди говорить начальству “є”, і виконує будь-яку навіть неадекватну задачу без урахування обставин, не ті, хто слухняно готовий загинути в бою. Потрібні такі воїни, хто володіє ініціативою, самостійним мисленням. Наявність самостійного мислення має бути профілюючою якістю військовослужбовця.
Тому що сучасна війна – це війна кваліфікованих і інтелектуальних воїнів. Не можна вручати снайперу гвинтівку 12,7 мм з тепловізійним прицілом і далекоміром за 50 тисяч доларів, якщо він діє сам – він повинен діяти в підрозділі, а підрозділ – у складі частини. Армії необхідні поставки озброєння повними комплектами – для оснащення цілих частин комплексом озброєнь, екіпіровкою, тилу, транспорту, зв’язку, управління, розвідки. Фінансувати і оснащувати треба насамперед таких людей, які вміють воювати і які вміють вчитися воювати.
Хороші бойові якості наших аеромобільних частин і підрозділів спецназу пояснюються просто – вони кілька років комплектувалися контрактниками, причому зарплата була на 60-100% вище, ніж в сухопутних військах. Тому ці офіцери і сержанти, які хотіли служити в армії, насамперед йшли служити саме в привілейовані частини. І відсоток контрактників в аеромобільних бригадах – приблизно 50%, що набагато вище механізованих бригад – де кадрові військовослужбовці складали до 15%.
Чотири хвилі часткової мобілізації були великою помилкою, оскільки були організовані по невірному принципу, який не враховував фактор кадрового складу. Україні не потрібна армія з сотень тисяч ненавчених і невмотивованих солдат. У нас немає коштів утримувати і оснащувати таку масу людей, а з бойової точки зору невмотивовані солдати марні. Україні необхідна не часткова, і не загальна – а точкова мобілізація. Спрощений порядок зарахування на військову службу конкретних необхідних і мотивованих фахівців-добровольців.
Оснащення невмотивованих мобілізованих і погано навчених військовослужбовців складною і дорогою бойовою технікою призводить до величезних НЕ бойових втрат. Практично в кожній механізованій бригаді, де мобілізовані складають більшість особового складу, є випадки навмисної через злий намір і ненавмисної по неписьменності псування бойової техніки і її виведення з ладу. Я не буду поки називати цифру – вона велика, насправді, за нашими масштабами. Найменші втрати і найбільша ефективність в тих частинах, де є добре організований і злагоджений офіцерський і сержантський кістяк. Добровольці техніку навмисне не ламають.
Своїм пріоритетом і сферою своїх інтересів в реформуванні Міноборони бачу:
1. Кадрова робота. Формування кадрового резерву. Нагородження військовослужбовців, призначення, присвоєння військових звань.
2. Мобілізаційна робота. Точкова мобілізація.
3. Реорганізація системи військової освіти. Перегляд методик, набір свіжих викладацьких кадрів, ліквідація корупції та хабарів при вступі та навчанні. Введення критеріїв оцінки ефективності та незалежної перевірки знань випускників військових вузів і військових кафедр цивільних вузів. Початкова військова підготовка. Направлення на навчання за кордоном українських військових.
4. Соціальне забезпечення військовослужбовців. Служити в армії має бути вигідно. Жебрачна армія нездатна бути професійною, чудес не буває.
5. Виховна робота. Зворотний зв’язок для військовослужбовців та сімей військовослужбовців. Інформація та комунікації з особовим складом. Створення судів військової честі у військових частинах.
6. Допомога пораненим, полоненим військовослужбовцям, їх сім’ям. Допомога сім’ям загиблих. Увічнення пам’яті, розшук зниклих безвісти, ідентифікація невпізнаних.
На першому етапі цивільний волонтерський проект посилення кадрової роботи в Мінобороні, який стартував за підтримки міністра Степана Полторака, і в якому я беру участь, матиме наступні завдання:
Кадрова робота:
1.1. Формування кадрового резерву. Складання списків кращих військовослужбовців по кожній військовій частині. Це буде закрита інформація.
1.2. Нагородження військовослужбовців – звірка нагородних листів. Частина інформації буде закрита, частина відкрита.
1.3. Уточнення списків загиблих, поранених, полонених і зниклих безвісти військовослужбовців. Публікація цієї інформації у відкритому доступі, створення відкритої бази даних.
1.4. Підготовка історій про героїв війни за незалежність України. Відкрита інформація.
Мета своєї кадрової роботи в Міноборони бачу так – формування повністю мотивованого особового складу – як командного так і рядового, для створення повністю укомплектованих ударних частин нового типу, з добровольців і професійних військових, які зарекомендували себе в ході бойових дій. Це треба робити на основі діючих частин.
Треба на всі посади висувати насамперед тих, хто відзначився і хто має конкретні бойові заслуги. Це важливіше кар’єрних успіхів. Всі, хто хотів проявити свій військовий професіоналізм і патріотизм вже пройшли АТО. Є з кого вибирати. Мотивація в командирів важливіше зв’язків і статусів. Треба сміливо висувати нових бойових командирів.
Не знаю, вийде чи ні, знаю, що це треба робити, всупереч всій бюрократії. Так, потрібні кваліфіковані добровольці для такої кадрової роботи.
Нам потрібна армія, сильна не калібром зброї, а калібром людей
Дописувач:
