Китай за кілька десятиліть побудував одну з наймасовіших систем здобуття вищої освіти у світі. Студенти тепер становлять понад 60% усіх молодих людей студентського віку, однак ринок праці не встигає поглинати таку кількість випускників. У результаті формується покоління з безпрецедентним рівнем освіти і водночас відчутними труднощами з працевлаштуванням.
Історичний культ іспиту та ставка на освіту
Віра в те, що один іспит здатен змінити долю, в Китаї має давнє коріння. Приблизно з 600 року і до 1905-го в імперії діяла система державних іспитів для добору чиновників. Теоретично скласти ці іспити міг будь-хто, незалежно від походження, тому навчання вважалося головним каналом соціального ліфта від селянина до еліти.
Для успіху потрібно було роками вивчати напам’ять конфуціанські тексти, опановувати складні письмові твори за суворими правилами, а в окремі періоди — ще й писати вірші. Освітня гонка була жорсткою, але давала шанс вирватися з бідності.
Сучасним продовженням цієї традиції став «гаокао» — єдиний вступний іспит до університетів, який складають наприкінці 12-го класу. Він виконує роль загальнонаціонального фільтра для вступу, подібно до українського НМТ.
«Гаокао» відновили наприкінці 1977 року після більш ніж десятирічної перерви. Тоді на нього прийшли 5,7 мільйона людей різного віку й соціального походження. Уже 1978 року в 598 вишах країни навчалися 850 тисяч студентів.
Освіта як сімейний проєкт і економічний драйвер
Паралельно розпочалося стрімке економічне зростання: з 1978 року ВВП Китаю збільшувався в середньому більш ніж на 9% щороку. Вступ до університету давав сільським дітям тимчасову міську прописку, доступ до соціальних послуг у містах і шанс отримати добре оплачувану роботу.
У відповідь батьки сформували підхід, який можна описати як «не дай дитині програти на старті». Освітні перегони розпочиналися вже з молодшої школи. Щоб потрапити до престижних вищих навчальних закладів — як-от Пекінський університет чи Цінхуа, — потрібно було пройти сито найкращих старших шкіл провінцій, а до них — відібратися через найкращі середні та початкові школи.
Фінансове навантаження при цьому значне. У середньому китайські родини витрачають на освіту 17,1% свого доходу — це приблизно у п’ять разів більше, ніж середньосвітній показник. Витрати сильно відрізняються залежно від достатку:
- у найбіднішої чверті родин на оплату навчання у старших класах може йти 57% заробітку;
- у найзаможнішої чверті — близько 11%.
Школярі теж навчаються інтенсивніше, ніж у середньому у світі: на заняття припадає близько 55 годин на тиждень проти глобальних 44 годин.
Різкий ріст вищої освіти та наслідки для ринку праці
Ще 1980 року китайські виші закінчили 147 тисяч людей — масштаб невеликого міста. Ситуація змінилася наприкінці 1990-х: у 1999-му прийом до університетів за один рік збільшили більш ніж на 40%, а кілька років поспіль він зростав приблизно на 30% щорічно.
До 2010 року кількість випускників досягла 5,75 мільйона. У 2025-му очікують понад 12,2 мільйона випускників: 11,05 мільйона бакалаврів і коледжів, а також 1,17 мільйона магістрів та докторів. На 2026 рік прогнозують уже 12,7 мільйона.
Так Китай сформував найосвіченіше покоління у своїй історії. Але диплом перестав автоматично виділяти кандидата з-поміж ровесників — коли у виші йде більшість, сама наявність диплома вже не є гарантією успіху на співбесіді.
Проблема посилюється загальноекономічними чинниками. Тривалі труднощі на ринку нерухомості тиснуть на економіку, а сектор кваліфікованих послуг — основний роботодавець для нових випускників — створює нові робочі місця повільніше, ніж університети випускають фахівців.
За наявними оцінками, без роботи залишається приблизно кожен шостий міський житель 16–24 років, який уже не навчається й активно шукає роботу. Із липня 2024 року цей показник утримується близько 16,5% і влітку, одразу після хвилі випуску, сезонно зростає. Для порівняння, серед городян віком 30–59 років рівень безробіття становить близько 4%.
При цьому школярі й студенти не враховуються у цій статистиці, хоча саме на вік 16–24 роки припадає більш як 60% усіх, хто ще навчається.
Перекіс за спеціальностями і відкладання виходу на роботу
Диплом приносить користь лише тоді, коли ринок потребує конкретної спеціальності. У Китаї склався дисбаланс: гуманітарних випускників випускають більше, ніж здатна поглинути економіка, й саме їм найскладніше знайти роботу. Водночас частини інженерно-технічних фахівців, навпаки, бракує.
Частина молоді намагається відтермінувати вихід на перенасичений ринок праці або поліпшити свої стартові позиції через продовження навчання. У 2025 році до магістратури та аспірантури зарахували 1,44 мільйона людей, тоді як на вступні іспити зареєструвалися 3,88 мільйона.
Ближче до випуску багато хто орієнтується насамперед на державний сектор. За опитуваннями, близько 64% випускників вважають роботу на державній службі найкращим варіантом. На іспит для прийому до центральних органів держуправління на 2026 рік допустили 3,72 мільйона кандидатів — приблизно 98 претендентів на одне місце.
Молоді люди з заможніших родин частіше дозволяють собі так зване «повільне працевлаштування»: не поспішають брати першу-ліпшу посаду, а чекають вигіднішої пропозиції. В інтернеті навіть закріпився вираз «діти на повну ставку» — так жартома називають молодих дорослих, які живуть із батьками й займаються домашнім господарством в обмін на фінансову підтримку.
Від «внутрішньої гонки» до відмови брати участь у ній
Ситуацію, коли всі нарощують зусилля, але загальний виграш не збільшується, у Китаї описують словом «нейцзюань», що перекладають як «внутрішня скрученість» або «перегріта конкуренція». Йдеться про відчуття безкінечних перегонів без реального прогресу.
Реакцією на цей тиск став інший популярний сленговий вираз — «тан пін», дослівно «лежати пластом» або «лежати рівно». Він набув популярності у квітні 2021 року після допису колишнього робітника на форумі Baidu Tieba під назвою «Лежати пластом — це справедливість» і вже до кінця року потрапив до десятки головних інтернет-термінів Китаю.
Прихильники цього підходу свідомо відмовляються від безкінечних переробок і гонитви за статусом. Вони обирають працювати менше, обмежувати споживання, не поспішати брати іпотеку, не купувати автомобіль, відкладати шлюб і народження дітей.
Навесні 2022 року поширився ще один різкий вислів — «бай лань», який можна перекласти як «хай гниє» і за змістом він близький до «махнути рукою». Так кажуть у ситуаціях, коли мета здається настільки недосяжною, що людина припиняє докладати зусилля та просто пускає справи на самоплив.
Водночас більшість молодих китайців продовжують працювати й будувати кар’єру. Відмову від перегонів не можна пояснити лише небажанням працювати: до «лежання пластом» приходять навіть відмінники найпрестижніших університетів, які вже довели свою здатність змагатися в жорстких умовах, але дійшли висновку, що подальші жертви не відповідають очікуваному результату.
