Україна оговтується від війни, гоїмо рани, відправляємо в останню путь Героїв Небесної Сотні. Той, хто ще тиждень тому був кимось, став ніким, злочинцем. Так ганебно жоден з політиків не сходив з політичної арени. Наразі колишніх «керовців» розшукує Генпрокуратура. Віриться, вони знайдуть своє покарання – Законом, народом і небом…
Коли читач триматиме наш часопис, уряд народної довіри затвердить ВР. Хочеться процитувати журналістку телеканалу “1+1” Соломію Вітвіцьку: «Варто у кабінеті кожного чиновника повісити портрети загиблих. Щоб не було спокуси розбудовувати за народні гроші свої палаци… Не можна дати забути їм, якою дорогою ціною далися українцям їхні крісла…».
Після буремних подій зі столиці прибули голова МО «Майдан», заступник сотника Самбірської 12-ї сотні «Сильні духом» Павло Андрущенко та десятинний сотні Андрій Струсь. Обидва на Майдані – майже два місяці. Розмова видалася важкою, адже відбиток війни – у них на обличчях, повертатися у те криваве пекло важко навіть подумки.
Снайпери стріляли по «екстремістах», озброєних… палицями
– 18-20 лютого – найважчі дні кривавої розправи владного режиму над простими людьми. Українцям по телевізору у прямому ефірі не по собі споглядати за численними смертями від снайперських куль. Які обов’язки доводилося виконувати? Наскільки Ви були захищені?
– Відчуття – найважче чи найлегше не було. Майдан жив життям. Ми приїхали на мирний протест…
Ми були “озброєні” касками і палицями. Частина людей мала бронежилети, лишень відсоток від загальної маси, бо спорядження згоріло у Будинку профспілок. Всі були свідомі того, що додому не повернуться. У більшості людей, які пройшли через це, відбувся психологічний надлом, довший час проходитимуть реабілітацію. Тепер розуміємо тих, хто брав участь у військових діях, афганців зокрема, бо ті ж відчуття пережили.
– І наш край не обминуло горе: у домовинах з Майдану повернулися рудківчанин Володимир Жеребний та старосамбірчанин Богдан Сольчаник. Чи Вам доводилося з ними перетинатися…
– Володя був надзвичайно ідейною людиною. Тітушок на вулицях столиці було повно, він вишукував їх. Жив Майданом, був відданий йому і революції. Мав відразу до силовиків, так званих законів на папері. Викладав у Вишнянському коледжі. Коли нам доводилося відлучатися додому, а на Майдані виникали проблеми, телефонував: «Виїжджайте, я прошу Вас, пане Андрію! Нам важко». Володя переживав не за себе, а за всіх. Я багато його слів пам’ятаю….
– Переживаємо за наших краян, чи про всіх є інформація…
– Через деякий час – місяць-два бачитимемо загальну картину. Дуже важко прогнозувати, багато поранених, травмованих у лікарнях.
Зафіксовано чимало фактів очевидців, що людей вбивали, вивозили в крематорії і спалювали. Транспортували хлібовозками, топили у Дніпрі… Показували, де в майбутньому спливатимуть тіла. Тобто цифра на даний час невідома. А лік, напевно, йде на сотні…
Герої – у Небесній Сотні
– Лікар Майдану Ольга Богомолець озвучила страшні дані, скажімо, тільки за 18 лютого: 25 вбитих, 1500 поранених, 400 осіб у важкому стані. Але кривавий четвер – 20 лютого – був ще попереду. Місце дислокації Вашої сотні – Будинок профспілок. Беркутівці підпалили будівлю, щоб позбавити революціонерів даху над головою. Як виглядала евакуація?
– Силовики оголосили про початок «антитерористичної операції». Пізно ввечері розмовляв телефоном з дружиною. Вона волає: «Еспресо.tv» показує, що беркутівці прорвали барикаду. Їх – чорна хмара, тисячі йдуть на вас!» Я кричу: «Хлопці, прорвали барикаду, виходимо на вулиці…» Увесь зал миттєво почав евакуацію.
– Що згоріло у Будинку профспілок?
– Буквально все. Зранку по згарищі найбільше вразив актовий зал. Обгорілий паркет і металеві стовпчики, на яких були вмонтовані крісла. Все чорно, мов у шахті, без ліхтарика нереально щось розгледіти. Знай-шли обгоріле тіло людини. На 99 відсотків знаємо, хто це, але чекаємо на тест ДНК. Можливо, він перебував десь за сценою, тому під час евакуації не помітили. Цього хлопця знайшли в лежачому положенні.
Ми прийшли з Мироном Матківським – заступником сотника. Проживає в Іспанії, полишив усе, приїхав на Майдан. Тут і двоє його синів – Святослав та Богдан, які мешкають в Україні. Вони з перших днів поряд з батьком на передовій. Пліч-о-пліч на Майдані були брати Куцалаби – Тарас, Андрій та Богдан, Тарас Дзюбинський, Анатолій Созанський, Андрій Попко… У цьому контексті потрібно згадати, як мінімум, 400 чоловік – з Самбора та району.
Найбільше щастя для нас – побачити людину з Майдану. Живою… Коли запитують, як справи, відповідаємо: «Живий!». А Герої – у Небесній Сотні…
– Кого з політиків, котрі хочуть мати яскраве політичне майбутнє в оновленій країні, Ви особисто зустріли на передовій, під свист снайперських куль?
– Україна бачила пряму трансляцію з Києва, і сама могла зробити висновки.
– Відспівали Героїв Небесної Сотні, а за півтори години – над Києвом феєрверки…
– Це було дуже недоречно.
– Наскільки кияни присутні на Майдані?
– Дуже індивідуальна тема. Є велика пасивність, як і надзвичайна активність людей. То двояке враження.
– Чи відчуваєте остаточну перемогу?
– Ні, лише зроблено перший крок у стометрівці, найближчим часом на країну чекають кардинальні зміни у будівництві громадянського суспільства.
Музей корупції – у Межигір’ї
– Які вимоги Майдану перед урядом народної довіри, щоби нові люди у владі не робили дурниць…
– Люстрація тих, хто йде до влади, має відбутися на сцені Майдану перед тисячами світлих облич та Небесної Сотні, яка споглядає за цим згори. До нових призначень і прізвищ люди ставляться по-різному. Думаю, всі хочуть бачити професіоналів при владі, а не політиків, які світитимуться по телевізору, замість працювати – заговорюватимуть проблеми.
– Музей корупції у Межигір’ї, чи довелося там побувати?
– Царське село, величезна територія, майже як наше місто. До Межигір’я вишикувалася 3-кілометрова черга. Люди хочуть бодай оком глянути на музей корупції. Коли народ животів, ледь зводив кінці з кінцями, розкошували перші особи країни. Мабуть, до мавзолею менше йшло людей, аніж сюди. А яка євродорога до Нових Петрівців!
Що вразило? Будинки в різних стилях, все ідеально, в граніті, бруківці. Територія викошена. Дивувало, скільки людей це обслуговували. Згодом почув, що майже тисяча осіб мали там роботу. Кривавий тиран все це побудував для себе та своєї сім’ї. А що він доброго зробив для народу? Коли держава-банкрут, діточки помирають від онкології, сиротам виплачують по 134 грн., бо більше нема, у Межигір’ї не знали, де втулити мільярди. Якісь штори коштували 290 тис. євро, на 24 телевізори витратили понад 268 млн. гривень. Це для мене було шоком. Статки Януковича оцінюють нині у 12 млрд. доларів.
За годину обійшов лише одну п’яту царського маєтку. Чув розмову іноземних журналістів, що королі, які вели столітні війни, не нажили таких маєтків, як людина, яка була при владі лишень три роки. Що там казати, собача будка коштувала шалено дорого, навіть білка мала свій будинок.
– Як гадаєте, Верховна Рада має перезавантажитися?
– Так. Влучно висловився журналіст Роман Іванчук, мовляв, перезавантажити владу – як поставити на комп’ютері новий «Windows».
– Додам: ліцензований, а не «піратський». А ліцензію здобути на Майдані.
– Інакше не буде нічого.
– До Києва і нині треба їхати? Які обов’язки сотні?
-Так, бо остаточної мети ще не досягли. Мабуть, багато хто з політиків хотів би, щоб Майдан розійшовся, але так не буде: стоятимемо до повної
перемоги. Наша сотня, яку очолює Тарас Зембіцький, крім того, що тримала периметр оборони між Жовтневим палацом і консерваторією (львів-ська брама), також забезпечує порядок біля Адміністрації Президента та Національного банку.
Коли ми поверталися до Самбора, у столиці не було видно міліції. Самооборона забезпечувала порядок.
Тривають нездорові хвилі: нищать приміщення, руйнують підприємства. Не можна так діяти. Все майно варто зберегти, щоб згодом націоналізувати – повернути у державну власність.
Оксана СТОРОЖ.
