На столичний Євромайдан виходять рекордні 100 000 (!!!) українців!
У новітній історії української нації є періоди, коли вона дивує не лише світ, але й саму себе. Тоді прокидається прадавній вільнолюбний поклик предків, і українці, як і їхні непокірні діди та прадіди,? не падають на коліна, а повстають. Так було і під час студентського голодування на граніті 1991 року, і – 2004-го під час так званих помаранчевих подій… І ось 24 листопада цього року – іще один особливий день, оцінити який, вочевидь, зможе тільки час, і значимість якого залежатиме від того, якими будуть подальші події і чи зуміє нація скористатися тією своєю воскреслою силою та цим своїм яскравим поривом.
24 листопада – як і віки тому, дух нескореності і свободолюбства знову витає над Україною: практично у всіх містах шумлять велелюдні багатотисячні євромайдани. Настрій столиці концентрується у велетенське віче, на яке приходить та приїжджає, розбивши дощенту всі віщування скептиків, ? понад 100 тисяч українців!!! Таке грандіозне віче не по зубах випещеним владою і навченим розганяти мирних людей силовикам та новітнім адептам панівного режиму тітушкам – спеціалістам з погромів та провокацій. Українці виходять на майдани – спростовуючи сумніви песимістів, які переконували, що після помаранчевих подій нібито вже “ніхто не повірить” і “ніхто не вийде”. Нація мудріша, аніж це декому здається, і вона прокидається не рано і не пізно, а – в потрібний час!
Що ж стає поштовхом до того, що люди знову масово виходять на майдани. Отже 21 листопада у четвер прем’єр Микола Азаров оголошує про призупинення підготовки до підписання Вільнюської угоди про асоціацію України з ЄС. Власне цей хрест на євроінтеграційних прагненнях українців стає вінцем “танцю вужів”, який влада демонструвала вже довгий час. Янукович, схоже, безпечно собі вирішив, що людей можна водити за ніс, як за хвіст сліпу корову. Спершу було проголошено курс на Європу – і всі члени Партії регіонів, мов за помахом чарівної палички, дружно перетворилися на великих і полум’яних “євроінтеграторів” – з сяючими очима вихваляючи діяння свого керманича. Але це тривало недовго. Пошептавшись із Путіним у Сочі, Янукович, схоже, вирішив таки утекти з-під європейського вінця і податися в обійми кремлівського Тайожного союзу. Але ж як про це тепер зізнатися українцям? І тоді починається велика комедія, сюжет котрої уміщається в кількох тезах: Партія регіонів хоче, але нібито не може проголосувати. А в тому, що вона нібито не може проголосувати, нібито не вона, а опозиція винна. Отож голосування за євроінтеграційні законопроекти перетворюється на тягучу жуйку: “більшість” вишукує всілякі приводи не голосувати, чіпляючись то до коми, то до крапки, то до котрогось слова. Питання Тимошенко узагалі зависає в повітрі. Під час цієї гри в наперстки прем’єр Азаров на засіданні Кабміну з якогось дива розглядає 5 законів, які потрібні для вступу до… Митного (!) союзу. Попереджує, що це лише початок – всього таких законів розглянуть 70, а для вступу до Митного союзу потрібно 150. Одне слово, чинна влада перетворюється на таку собі дволику “бабу в церкві” від Степана Руданського, яка ліпить свічку і Богу, і чорту (мовляв, “треба всюди, добрі люди, приятеля мати”). Представники Європи, що перебувають з місією в Україні, – Пет Кокс та Олександр Кваснєвський, схоже, довго недооцінюють віроломство Партії регіонів. Лишень коли 7 листопада опозиції вдається зініціювати перемовини за участі всіх сторін – європейським представникам відкриваються очі. Для них стає очевидним, що вся ця нібито проєвропейська позиція регіоналів – звичайнісіньке придурювання і затягування часу. Але опозиція й опісля не здається і робить все можливе, аби таки дати Україні останній євроінтеграційний шанс – голосує за усі “євроінтеграційні” закони навіть у тій редакції, у якій їх протягує партія влади (аби не дати тій жодного приводу зірвати процес і звинуватити у всьому опозицію). Залишається лишень “питання Тимошенко”, вирішення якого перетворюється на політичні танці поміж краплями дощу. Регіонали – шукають підстави “вислизнути”, опозиція – шукає способу таки спонукати владу відкрити Україні шлях до Вільнюського саміту. Так триває доти, доки 21 листопада у четвер влада вирішує таки зняти маски… “Україну продають Кремлю”, ? характеризує цю новину з трибуни Верховної Ради лідер “Свободи”. Цей вислів Олега Тягнибока, схоже, не просто алегоричний. Невдовзі з’являється інформація, що за свою зраду Янукович має отримати від Путіна 20 мільярдів доларів “преміальних”…
Як кажуть, фініта ля комедія. Парламентські шанси вичерпані. Усі до останнього. Опозиція негайно оголошує масштабну акцію протесту, яку готує на 24 листопада, і закликає українців вийти на майдани, аби захистити європейський вибір.
…Тим часом на Євромайдан виходять люди, що збираються через оголошення у соціальних мережах. У ніч на 22 листопада їх уже понад тисяча. Приходять на майдан і численні свободівці та лідери опозиційних політичних сил, зокрема й Олег Тягнибок ? вони спілкуються з українцями, висловлюють своє бачення подальшого розвитку подій, пропозиції, як треба діяти далі.
На найперших євромайданах, які збираються у ніч на п’ятницю і в інших містах України, зокрема у Львові, більшість учасників – молодь. Стає зрозуміло, що 20 років Незалежності минули не марно – виросло покоління нових людей, що хочуть жити не совковим, а цивілізованим європейським життям.
До слова, львівський свободівський офіс у ці дні перетворюється на галасливий вулик – молодь приходить сюди поспілкуватися, поділитися враженнями, надрукувати листівки.
…І ось ранок 24 листопада у Києві. Десятки тисяч українців формують колону біля пам’ятника Тарасові Шевченку та рушають до Європейської площі. Попереду ? Державний Прапор України та прапор ЄС. У перших рядах – лідер “Свободи” Олег ТЯГНИБОК, очільник ВО “Батьківщина” – Арсеній Яценюк, народні депутати від опозиції, представники громадських організацій та українці з усіх регіонів країни.
Мітинг на Європейській площі розпочинається не відразу – очікують, поки підійде “хвіст” колони (який на той час ще тільки повертає з бульвару Шевченка). Оскільки всі охочі і так не вміщаються на площі – тисячам людей доводиться вилазити на довколишні пагорби. Перших прибулих зустрічає співом Марія Бурмака, по тому – промовляють політики, громадські діячі та журналісти. Олег Тягнибок звертається до стотисячного зібрання такими словами: “Цей Євромайдан – наша відповідь Європі. Адже Україна – це частина великої європейської родини, яка має відчути наш дух і наші прагнення. І я переконаний: яким би не було рішення Вільнюського саміту, Європа дає нам зрозуміти – двері перед нами не закриті. Ми боротимемося, аби отримати те, чого заслуговуємо. Ми прийдемо в Європу зі своїм, дійсно українським обличчям та цінностями! Нинішній день – це також наша відповідь Москві і Путіну. Хай знають: він не збудує тут “рускій мір”, вони не зможуть нам нав’язувати свої правила гри й накидати нам маріонеткову владу! Ми, українці, – господарі на цій землі й не дозволимо позбавити себе завтрашнього дня! Сьогодні ми дали відповідь також бандитському режимові. Ми ставимо свої політичні вимоги: імпічмент президента, відставка ганебного й зухвалого уряду Азарова. Наші дії, починаючи з цього дня, будуть рішучими – бандити при владі забудуть про свої теплі крісла, адже ми тут ? влада! Сьогодні на вулиці Києва вийшла сотня тисяч громадян – це свідчення того, що ми здатні самі вирішувати, яким шляхом іти. Пам’ятаймо: наша боротьба не буде одноденною. Нам, можливо, буде важче, ніж на початку 90-х і ніж під час Помаранчевої революції. Режим готується, щоби чинити опір нам, українцям. Тож готуймося, розбиваймо розчарування людей, піднімаймо їх на боротьбу!”
…Цієї неділі 24 листопада, а також в наступні дні відбуваються постійні сутички учасників майдану з найманцями-тітушками та каральними спецпідрозділами. Зокрема 24 листопада, коли колона проходить повз Кабмін – дорогу протестувальникам раптом перегороджує натовп агресивно налаштованих тітушків-провокаторів, що їх, як у середньовічних арміях селян-ополченців, – чомусь ставлять перед “лицарями”-беркутівцями. Після того, як тітушки провокують сутичку – долучаються й силовики. Втім свободівці навчені відбивати атаки беркутівців з часу мовного майдану торік у липні, коли, нагадаю, націоналісти уперше голіруч успішно протистояли екіпірованим до зубів бійцям “Беркуту”. Тому свободівців не зупиняють ані кийки, ані сльозогінний газ – вони не сходять зі свого шляху. Прикметно, що “пси режиму” чи не вперше зодягнені в протигази – вони явно вже заздалегідь знають, що застосовуватимуть проти мирних протестувальників сльозогінний газ. Стає очевидним, що цей європейський майдан влада не зможе розігнати так легко, як 2010 року Підприємницький – під тим приводом, що буцімто треба поставити новорічну “йолку”, як опісля висловився Янукович. Бо це вже інші люди, інша мотивація, інший час. Наступна сутичка під Кабміном ? 25 листопада, під час пікетування. Один із працівників уряду на своєму авті пробує проїхати просто крізь натовп людей. Силовики відтісняють активістів із тротуару, чим провокують сутичку, застосовуючи сльозогінний газ. Утворюючи коридор для урядового авта, беркутівці нападають на мітингувальників. Одному з активістів “правоохоронці” розбивають носа. Свободівцю ж Олександрові СВИРИДОВСЬКОМУ ламають руку, а потім іще й затримують. Олександра забирає “швидка”. …
… Під вечір неділі 24 листопада частина людей роз’їжджається, але усім зрозуміло: Євромайдан має вистояти до Вільнюського саміту, на який, як відомо, їдуть також опозиційні лідери і зокрема провідник “Свободи” Олег Тягнибок.
Чимало шкоди у ці дні завдають заклики зректися політичних гасел та прапорів і взагалі відмовитися від співпраці з опозиційними політиками. Так, начебто це не Янукович, а опозиціонери продають Україну… Реально припустити, що такі “темники” народилися у лабораторіях провладних політтехнологів. Бо режиму значно легше розправлятися з далеким від політики людьми. Варто пригадати, як вчинив режим з Підприємницьким майданом, який позиціонував себе аполітичним, ? його запросто розігнали. Намети зрівняли з асфальтом ? і крапка. Очевидно, що нема як перемогти політика Януковича, політика Азарова вкупі з усією нинішньою політичною верхівкою без політики і добре організованих опозиційних політичних сил.
“Звісно, прикро, що козацьку націю дурять, буцімто Свободу можна вистояти, а не вибороти. …Правило вільної людини просте: ніхто не повинен дозволяти принижувати її гідність. Б’ють ? бий у відповідь. Наступають – контрнаступай. Не здатен до рішучих дій ? хоча б не верещи з приводу і без приводу: “провокація”… І головне: нікому не давай ділити націю “за кольором штанів” (політиків, безпартійних…). Нація – це усі, хто відчуває до неї приналежність і готовий за неї боротися… Не відступай і не здавайся!” ? пише на своїй сторінці у “Фейсбуці” народний депутат-націоналіст Юрій СИРОТЮК.
Протести за європейське майбутнє відбуваються у ці дні у багатьох українських містах. Найпотужніший після Києва Євромайдан у Львові – тут збирається близько 25 тисяч осіб. Цікаво, що у Львові на європейське віче люди приходять переважно після богослужіння у церквах…
…Упродовж кількох днів Євромайдан у Києві живе – попри численні провокації. На нього повсякчас по кілька разів на день приходить лідер “Свободи” Олег Тягнибок – поспілкуватися з тими, хто не хоче в Тайожний союз і має європейську мрію.
А увечері 26 листопада опозиційні сили ухвалюють рішення про об’єднання учасників Євромайдану, які перебувають на Майдані Незалежності та на Європейській площі. Зазначимо, що на Європейській площі протестує опозиція, а на Майдані – прихильники євроінтеграції без партійної символіки. Тож з Європейської площі Хрещатиком активісти вирушають до Майдану Незалежності на спільну акцію. Виступаючи на Європейській площі, Олег Тягнибок зазначає: “Режиму Януковича не вдалося внести розкол у лави опозиції. Опозиційні партії разом працюють у парламенті та є єдиними в боротьбі з режимом Януковича. Ми спільно переможемо банду, адже нас підтримує народ і ми разом з українцями ведемо боротьбу за краще майбутнє держави”.
На час, коли ця газета вийде з друку і потрапить до рук читачів, очевидно, вже будуть відомі наслідки саміту у Вільнюсі для України. Наразі трудно спрогнозувати, який остаточний висновок зробить для себе Янукович з народних протестів. Якщо мислитиме притомно – зробить усе можливе, аби підписати асоціацію з ЄС. Якщо мислитиме масштабами тих, ймовірно отриманих від Путіна мільярдів, – здійснить свою фатальну помилку. В усякому разі багатотисячні євромайдани уже стали визначним явищем – адже вони побороли апатію українського суспільства, повернули нації віру насамперед у власні сили – власну спроможність піднятися, чинити спротив. І, ймовірно, підготували ґрунт для можливих нових, іще потужніших протестів.
Уже перед від’їздом до Вільнюса в одному зі своїх виступів Олег Тягнибок говорить слова, які можуть стати пророчими: “Європа залишила двері для України відкритими. І якщо влада Януковича не підпише Угоду про асоціацію з ЄС – це зробить нова влада, яка однозначно вже найближчим часом постане в Україні!”
