Безславна смерть в Україні одного з представників малого корінного народу кереків це лише крапля в океані, але чудовий маркер свідомої політики Москви
Джерело: Defence Express
Нещодавно в російській соцмережі “ВКонтакте” пронеслося повідомлення про загибель 55-річного Івана Таймагира, якого в українських медіа встигли прозвати якщо не останнім, то точно “одним із останніх” представником невеликого народу кереків, одного з багатьох корінних народів Чукотки у РФ.
Як повідомляється, за переписом 2021 року, лише 23 людини назвали себе кереками, із яких лише четверо пам’ятало власну народну мову. Таймагир загинув “на СВО” 13 вересня цього року.
Цей випадок далеко не єдиний приклад системної політики Кремля на винищення власних поневолених народів. Мобілізація в РФ уже забрала більшість чоловічого населення в невеликих корінних поселеннях, лишаючи їх не лише без робочої сили але й без демографічної перспективи на виживання етносу. Фактично, десятки з числа корінних народів Росії можуть не пережити цієї війни, просто тому що не буде кому продовжувати рід.
Ще один приклад – з удегейського села Гвасюги в Хабаровському краї мобілізували 14 представників малого народу удеге, що становить 30% мобілізаційного резерву цього населеного пункту. В абсолютних же показниках, серед російських регіонів найбільша кількість підтверджених убитих солдатів родом з Башкортостану – 3 487 осіб.
У той же час мешканців Москви, Санкт-Петербурга та інших великих міст мобілізують в рази менше, на що вже не раз вказували численні аналітичні установи, зокрема Американські Центр Вілсона та Jamestown Foundation, а найбільш ілюстративно тему розкрили вітчизняні OSINT-дослідники зі спільноти Molfar ще два роки тому:
Кількість загиблих військових РФ по регіонах. Інфографіка із дослідження від Molfar, опублікованого в вересні 2022 року, за результатами аналізу 1348 підтверджених випадків загибелі солдатів з депресивних регіонів РФ
Загалом, за даними демографів та соціологів, під час війни проти України станом на 2024 рік башкирів загинуло у 3,5 рази більше, ніж москвичів, мешканців Татарстану – втричі більше, бурятів – удвічі більше, ніж мешканців столиці. І це з поправкою на той факт, що протягом останніх трьох років повномасштабних бойових дій війна в Україні була і залишається найбільшим і найкривавішим воєнним конфліктом у Європі від часів Другої світової війни.
Якщо порахувати, то в цій війні вже фактично зазнала повного тотального знищення російська кадрова армія зразка 2022 року, оскільки наразі втрати особового складу вже майже сягнули без малого 800 тисяч солдат і офіцерів.
Для компенсації шалених втрат, щомісяця до збройних сил РФ додатково мобілізують плюс-мінус 30 тис. новобранців, обіцяючи їм високі разові виплати та грошове забезпечення. Натомість вони отримують квиток в один кінець, адже без адекватної бойової підготовки, екіпірування чи засобів захисту їх кидають на “передок”.
Смертність серед новоприбулого поповнення в процентному відношенні також співмірне з втратами радянської армії під час Другої світової війни. До третини новобранців в підрозділах першого ешелону лінії бойового зіткнення гинуть в першому ж бою, до половини – в наступних двох-п’яти боях.
І це ще не згадуючи про дідівщину з боку “бувалих”, систематичне знущання над солдатами з боку сержантів та офіцерів. На щойно мобілізованих дивляться як на “розхідний матеріал”, якого не шкода, бо завтра все одно прийде нове поповнення. У випадку ж хвороби чи поранення солдати російського війська не отримують необхідного лікування, а час на відновлення та реабілітацію скорочений до мінімуму.
Тому не дивно, що значна частина новомобілізованих, щойно усвідомивши ситуацію та ризики для їхнього життя та здоров’я, самовільно залишають частини або добровільно здаються в полон. І це для умовних Іванів з Чукотки та інших депресивних регіонів насправді найкращий вихід, щоб зберегти життя.
