Історія хорватської акторки Едити Маїч вражає. На піку слави акторка відмовляється від своєї кар’єри і вирушає до монастиря, створеного св. Терезою, в Іспанію, у місто Авілью.
Декілька років тому хорватське телебачення презентувало документальний фільм. Його головною героїнею була популярна акторка театру та кіно. Як виглядає, у цьому фікті немає нічого дивного – матеріали про відомих речей є звиклою річчю. Однак ті, хто хотів би з цього репортажу дізнатись якісь пікантні моменти, залишились розчарованими. Одна із найперспективніших хорватських акторок відмовилась від своєї слави і стала кармеліткою – сестрою Едитою Марією від Христа.
Коли Едита подалась до монастиря, який славився своїми строгими правилами: сестри, які там жили, контактували зі світом виключно через мале загратоване віконце, не їли м’яса, не користались теплою водою, центральним опаленням і електричними приборами у кухні, а також завжди ходили в сандалях на босу ногу, подиву її знайомих з театру не було меж, ширились найрізноманітніші плітки.
Про те, що в Едіти сильна депресія або ж психічне захворювання, що терпить від наркотичної залежності або токсичних стосунків. Все це виявилось не більш, ніж чутками. “Коли би хоч щось із тих здогадок було би правдою, то я б не могла стати черницею, позаяк правила мого згромадження забороняють прийняття кандидаток із психічними проблемами чи залежностями” – говорила Едита в одній з небагатьох розмов із медіа ще перед складанням вічних обітів 2008 року.
Роки перед монастирем у житті тридцятилітньої акторки можна було би охарактеризувати як суцільний успіх. Неймовірно вдалі ролі у кіно, театральних виставах, нагороди як найкраща акторка молодого поколіня в Хорватії. Останню значиму нагороду отримала за три роки до вступу в монастир.
Завжди мені чогось бракло
Незважаючи на такі успіхи, жінка щораз більше відчувала всередині себе порожнечу. Оточена прихильниками та друзями, бачила, що багатьох людей цікавить не стільки вона сама, як її популярність та слава, а приязнь із нею – засіб досягнення для інших власних цілей.
Хоч була охрещена, однак не вела активного християнського життя, лише продовжуючи родинні традиції по великих святах.
“Дитиною та підлітоком зовсім не цікавилась Церквою і відвідуванням Служби Божої”. Зізнається, що із професійним розвитком відчувала, що її життя базується лише на інтенсивній праці і в ньому щораз менше сенсу. Однак її мати була віруючою і часто відвідувала Церкву. Едита каже, що в хвиланах стресу і проблем відчувала, що якась сила допомагає їй жити.
“У якийсь момент мусила почати щось змінювати. Це не було легко, важко було кинути палити, відвідувати нічні імпрези. Змінила помешкання на менше і скромніше”.
Я – щаслива
“Я лише звичайна грішниця, над якою змилосердився Бог. В тому, що стала кармеліткою, нема ніякої моєї заслуги і я не можу компенсувати любові, яку проявляє до мене Ісус” – так найчастіше про своє покликання говорить сестра Едита.
Зараз сестра, окрім молитви і адорації, найчастіше служить у монастирській кухні. Правила життя такі, що цілий день у сестер абсолютне мовчання і дві години на тиждень декілька сестер, що живуть разом, можуть говорити одні з одними. Однак короткими вільними хвилинами сестра малює, грає на гітарі і співає.
“Я щаслива. Щодня молюсь за усіх, кого пізнала в житті, але такоє за самотніх, за тих, в кого зламані серця, відкинутих, хворих, безпритульних. Немає більшого щастя, аніж допомагати іншим і ввіряти їх Ісусові”.
Адаптація Тетяни Трачук
