Після відвідин в неділю, 23 вересня 2018 р., Музею окупації та визвольних змагань у Вільнюсі, розміщеного в колишніх катівнях КДБ, Глава Католицької Церкви проказав біля розташованого поблизу пам’ятника наступну молитву:
«Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув» (Мт 27,47).
Твоє волання, Господи, не перестає звучати та відлунює серед цих стін, які пам’ятають страждання, пережиті численними синами й доньками цього народу. Литовці та представники різних національностей на власному тілі вистраждали манію всемогутності тих, які претендували на те, щоби все контролювати.
У Твоєму воланні, Господи, відлунює крик невинного, що єднається з Твоїм голосом і підноситься до неба. Це Страсна П’ятниця болю й гіркоти, відчаю та безпомічності, жорстокості та відсутності сенсу, пережитих цим литовським народом перед обличчям непогамованих амбіцій, що засліплює серце і робить його кам’яним.
На цьому місці пам’яті благаємо Тебе, Господи, щоб Твоє волання зберігало нас чуйними. Щоб Твоє волання, Господи, звільнило нас від духовної недуги, яка нас завжди спокушає як народ: забувати про наших предків, про те, що було пережито та вистраждано.
Щоб ми могли в Твоєму волані та в житті наших предків, які перенесли великі страждання, віднайти мужність рішуче анґажуватися в теперішнє та майбутнє, щоб це волання було спонукою не пристосовуватися до тимчасової моди, спрощуючих гасел, не піддаватися будь-яким спробам применшити чи позбавити будь-яку особу гідності, якою Ти її наділив.
Господи, нехай Литва буде маяком надії. Нехай буде землею діяльної пам’яті, яка оновлює зобов’язання проти кожної несправедливості. Щоб вона підтримувала креативні зусилля на захист прав всіх людей, особливо, найнезахищеніших і уразливих. І щоб була вчителькою того, як примирювати та гармонізувати відмінності.
Господи, не дозволь, аби ми були глухими до волання всіх тих, які сьогодні не перестають підносити свій голос до неба.
