У неділю, 21 травня 2017 року, Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський з пастирським візитом відвідав парафію св. Софії (м. Львів, вул. І. Франка, 121).
З проханням про архієрейське благословення і щирими привітаннями зустрічали Митрополита Ігоря парафіяльна спільнота із адміністратором о. Тарасом Савчуком та запрошеними священиками.
Митрополит під час пастирських відвідин звершив Архиєрейську Божественну Літургію та виголосив проповідь. Завершився пастирський візит єпископа словами вдячності вірних, архиєрейським благословенням та спільною світлиною, на згадку про ці відвідини.
Слово Митрополита Львівського на Неділю сліпородженого
Ді 16,16-34; Ів 9,1-38.
Господь у своїй доброті, любові та в лагідному батьківському відношенні, постійно бачить кожну людину. Причому, бачить не тільки її зовнішність, бачить наскрізь: знає її душу та серце. Людина мислить по-іншому: часто, не бачить Бога і уважає, що Господь, теж, її не бачить. А Господь творить для кожної людини найтоншу жилку, нерв, клітинку, волосок тощо, творить головне: невидиму безсмертну душу. Спаситель, переходячи, побачив сліпого чоловіка від народження, не пройшов мимо, зацікавився ним. Учні Ісуса відразу його засипали запитаннями про гріховність цієї людини, бо уважали сліпоту наслідком гріху, можливо, самого незрячого або батьків, що син народився сліпим. Апостоли судили так, а Бог по-іншому: «Ані він не згрішив, ані батьки його…», почули чітку відповідь. Господь бачив сліпого та його батьків, які не згрішили, виявив їх праведними, добрими, відповідальними перед своїм Творцем. Не згрішили – чудова правда! Це – родина, яка старалася жити праведно. Не судили Бога за сліпоту сина, не нарікали, не підозрювали одне другого в чомусь поганому… Щиро виконували Заповіді Бога, ходили у синагогу на молитву і боялися, щоб не були виключені із синагоги. Посідали віру в Бога, хоч мали страх перед юдеями, але їхній погляд був скерований на Господа.
Ісус діяв просто і дивно, бо лікував таким способом, що видається смішним: сплюнув на землю, змішав слину з порохом, що зволожився й наклав сліпому на очі. «Іди вмийся…», сліпий не противився, віддався цілковито в руки Сина Божого, послухався, вмився і прозрів. Той, хто не бачив світла від народження, мав темні очі й не бачив людей та навколишнього світу, не розглядав ніколи жодного предмету, – вмить прозрів. Бачив чітко відразу усе без жодної реабілітації, вправляння, привикання очей до світла. Тут виявилася велика віра сліпої людини, який умивався кожного дня, але не прозрівав, а до цього накладено ще й глей на поверхню заслінок очей, що, по-людськи, ускладнювало прозріння.? Цей вповні віддався в руки Ісуса! Бог зцілив його, бо для Господа не існує жодної перешкоди. Коли Господь створив людину й дав їй зрячі очі, то він з легкістю повернув зір готовим очам. Ісус підносить слухачів на вищу ступінь духовності, називаючи себе, при нагоді, світлом для світу та, вказуючи на необхідність виконування волі Небесного Отця. Син Божий попереджує людей про загрози, про ніч, тобто, переслідування та неприйняття Бога багатьма, до чого завжди його свідкам необхідно бути готовими. Знайомі люди побачили зміну на сліпому, навіть, сумнівалися чи то він, або ні? Бо до цього часу його водили за руку, залишали на місці, де перебував незрячий, просячи грошової допомоги, аж поки хтось не забрав його додому. Люди цікавилися тим, як колишній сліпий бачить? Розійшлася поголоска, що сліпий від народження – бачить! «Що сталося? Як прозрів?» – запитували. А він спокійно розповідав, що Ісус болотом намастив очі, сказав, щоб він змив болото водою і так прозрів. Цей факт дуже зацікавив фарисеїв, але вони нічого нового не почули від зціленого чоловіка, як, тільки те, що він змив накладений глей з очей на слова Ісуса й побачив навколишній світ. Фарисеї твердили, що той, хто оздоровляє у суботу – не від Бога, бо, за їхнім думанням порушує припис суботи, щоб не працювати, а Ісус, по їхньому судженні, трудився, бо зробив щипку глею і намастив очі. Спаситель називав їх лицемірами й стверджував, що вола чи осла вони ведуть у суботу поїти, відв’язуючи його і це не рахується порушенням заповіді. Відзивався: «… Чи є якийсь між вами, що, мавши одну вівцю, не візьме її і не витягне, коли вона впаде в суботу в яму?» (Мт 12,11). Сказав їм, що людина більш вартісна від вівці чи вола, щоб звільнити її від недуги і тут не існує жодного переступлення закону. Напруження зростало. Не було однієї думки відносно цього зцілення. Навіть, запитали зціленого, що він думає про Ісуса.? Той назвав Христа пророком. Сумнів у фарисеїв зростав до цієї ступені, що не вірили в минулу сліпоту зціленого. Вороги Ісуса бажали залякати зціленого. Спочатку хотіли, щоб оздоровлений не вказував на Христа, який зцілив його, ніби це сталося в інший спосіб: «… Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік – грішник» (Ів 9,24). Нічого не вийшло на їхню користь. Юдеї викликали батьків, створюючи напруження, запитуючи їх про те, чи він їхній син, що народився сліпим. Почули відповідь, що він їхній син, не залякавши їх. А на запитання, прозріння, відповіли: «А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже» (Ів 9,21). Юдеї бажали почути від оздоровленої людини те, що їм було б до вподоби. Тому знову призвали прозрілого, а він повторював те, що уже було їм відомо. Бажали, щоб він назвав Ісуса грішником, а він: «…Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу» (Ів 9,25). Потім, вдалися до того, щоб звинувачувати Ісуса в порушенні суботи, як святкового дня. Вкінці, зцілений відізвався до них, що, можливо, вони бажають стати учнями Ісуса? Вони відразу противилися тим, називаючи себе учнями Мойсея, або потомками Авраама (пор. Ів 9,28; Ів 8,33). Христос їм на те відповідав: «… Були б ви дітьми Авраамовими – чинили б ви діла Авраамові» (Ів 8,39). Це замало, щоб заступитися, лише, іменем праведних людей, необхідно виконувати добрі діла, які чинили праведники. Згодом, зустрівши оздоровленого, Ісус запитав його чи вірить в Сина Чоловічого? Коли дізнався, що це той, хто зцілив його, тобто, Ісус, відповів: «Вірую, Господи!» Сліпота очей зціленого чоловіка послужила йому до поглиблення віри в правдивого Бога, а видючі очі юдеїв, не послужили їм до прийняття віри в Христа. Господь промовив до них: «… Були б ви сліпі – не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, – то і гріх ваш зостається» (Ів 9,41).
Богові необхідно дякувати за здорові зрячі очі, за великий дар зору. Багато більша подяка належиться Господу за дар віри, бо з хворими очима чи хворобою тіла можна осягнути вічне щастя, а без віри загрожує вічне провалля. Ось слова Спасителя: «Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, – той уже засуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого» (Ів 3,18). Хай пресвята Богородиця виблагає нам дару практичної віри! Святий Іване Богослове, улюблений учню Христа, випроси нашому народові дару глибокої віри в Божого Сина!
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
21 травня 2017 р. Б. храм св. Софії, м. Львів
