Так було завжди. Мене притісняла російська, коли ще малим я не міг дивитися українських мультиків, бо були лише російські.
Мене притісняла російська, коли нас змушували в школі читати депресивну російську літературу.
Мене притісняла російська, коли мене демонстративно не хотіли обслуговувати в київській кав’ярні, бо я говорив українською.
Мене притісняла російська, коли в Одесі я не міг замовити таксі, бо операторка не розуміла українською фрази “можна машину до Деребасівської”, а в Херсоні зверхньо кривляли мою мову.
Мене притісняла російська, коли мої однокласнники, приїхавши на літо з Києва гаварілі па-рускі, “патамуша мнє так удобнєй, панімаєш”?
Мене притісняла російська, коли я закінчивши університет, не міг знайти жодного україномовного журналу в Києві, щоб пройти стажування.
Мене притісняла російська, коли служба підтримки Розетки, адміністрації готелів чи УкрЗалізниця відмовлялися обслуговувати мене українською.
І я відверто шокований, коли зараз говорять про якесь обмеження прав російськомовних. Серйозно? Всіх все влаштовувало, коли було навпаки? Чому тоді не було такого обурення?
Нагадаю, українська знищувалася століттями і лише зараз почала справді розвиватися.
Нагадаю, що росіяни на окупованих територіях в першу чергу спалюють наші книжки та замінюють україномовні знаки.
Мені здається, ми інколи буваємо надто толерантними, а треба відстоювати своє.
Якщо не забули – досі триває війна з роsією.
Ніхто не забороняє розмовляти російською в побуті, але якщо комусь незручно творити контент українською, вони можуть переїхати на чудову країну трішки східніше, де тою мовою говорять, і не засмічувати наш інформаційний простір.
Я живу в Україні, у нас є своя чудова мова, роsія напала на нашу країну, тому:
- мені незручно російською
- і для мене є різниця,
- особливо зараз, коли ми обираємо своє майбутнє.
Автор: Ivan Baidak.
