Майстер-сержант 27-го прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі Ігор Павленко після трьох років і п’яти днів російського полону повернувся додому та знову став до строю Державної прикордонної служби України, про це повідомили у Західному регіональному управлінні Держприкордонслужби України.
Повернувшись на українську землю, Ігор зізнався, що не хотів ні їсти, ні курити — лише підняти голову, розвести руки й вільно вдихнути без конвою за спиною та наказів дивитися в землю. За його спиною — служба у Новоазовську з 2014 року, оборона Маріуполя у 2022-му, бої на території «Азовсталі» та тривала невідомість у полоні.
Військовим Ігор мріяв стати ще в юності, однак через стан здоров’я його спершу не брали навіть на строкову службу. Він сам наполіг на операції, пройшов лікування, відслужив строкову і у 2007 році підписав контракт з Держприкордонслужбою. Служити почав у Новоазовську, на кордоні з росією, де у 2014 році побачив перші обстріли: прикордонники власними очима спостерігали, як з того боку розгортали міномет і відкривали вогонь по пункту пропуску.
Після окупації Новоазовська Павленка перевели до Маріуполя, який став для нього новим домом. Там він зустрів повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року. Перший серйозний бій підрозділ прикордонників прийняв на околиці міста, тримаючи позиції під обстрілами танків і мінометів, а згодом відступив до Маріуполя. Як зв’язківець, Ігор відповідав за підтримання зв’язку: бійці власноруч збирали антени зі звичайних дротів та ізоляційної стрічки, і ці саморобні засоби стабільно забезпечували роботу зв’язку.
Коли кільце навколо міста стискалося, бойові підрозділи, зокрема прикордонники, відійшли на територію «Азовсталі». Там Ігор отримав перше поранення — разом із побратимами вони переносили загиблого товариша, коли дрон противника виявив їх і скинув міну. Після перев’язки він повернувся на позицію і залишався в строю до 19 травня, допоки не надійшов наказ про вихід з заводу.
У полоні Ігор провів три роки і п’ять днів. За його словами, до ворожої армії чи пенітенціарної системи часто йдуть люди, які не знайшли себе в житті й намагаються підняти самооцінку, принижуючи тих, хто опинився в їхній владі. Увесь цей час він не мав зв’язку з родиною. Триматися допомагали думки про сім’ю та підтримка товаришів у бараці, з якими ділили надію на звільнення.
Реальною ця надія стала тоді, коли полоненим видали чистий одяг, шкарпетки та бритви. Уже в Україні, коли автобуси заїхали до Києва, Павленко був вражений побаченим: у неволі їм постійно показували пропаганду про те, що України начебто не існує, а столиця зруйнована. Натомість місто жило — діти бігали вулицями, працювали кав’ярні, люди посміхалися, вітали захисників, багато хто був у вишиванках.
Найважливішим для відновлення стали зустріч з дружиною та донькою, яка за ці роки подорослішала, а також повернення до повсякденного життя. Ігор зізнається, що в душі він байкер, тому першою серйозною покупкою після звільнення був мотоцикл. За три місяці відпустки він об’їздив майже весь захід України: дороги, ліси, гори, швидкість і вітер допомогли зняти тягар пережитого полону.
Оцінюючи пройдений шлях, Павленко каже, що до полону надто переймався дрібницями. Тепер для нього не існує «проблем» — є лише труднощі, які потрібно подолати або пережити, а саме життя варте того, щоб ним щодня насолоджуватися. Після реабілітації майстер-сержант повернувся до служби у Держприкордонслужбі України і продовжує виконувати обов’язки. Водночас він просить не забувати про військових, які досі перебувають у полоні, та робити все можливе, щоб повернути додому кожного захисника.
Джерело: Facebook
